Засмучений Адамберґ сів на місце і, сам того не помічаючи, з'їв величезну картоплину.
У Вікінгу» збільшили гучність телевізора, а Бертен затримував гарячу страву і удар гонга. Жос опинився в центрі уваги, тому відбивався, як міг, від незліченних запитань. Його підтримували незворушний Декамбре, котрому вдавалося зберегти холоднокровність, і Дамас, який, хоч і не знав, як може виявитися корисним, відчував, що ситуація стає дедалі напруженішою, і постійно тримався ліворуч від Жоса. Марі-Бель зайшлася слізьми, чим добряче налякала Дамаса.
— У нас чума? — вигукнула вона під час випуску, озвучивши страхи кожного, які ніхто не наважився висловити вголос.
— Ти не почула? — громовим голос сказала Лізбет. — Ті хлопці не померли від чуми, їх задушили. Не чула? То слухай уважно, Марі-Бель.
— А хто сказав, що той товстун з Префектури не дурить нас? — запитав чоловік з бару. — Ти що, справді віриш, що коли в місті почнеться чума, вони любенько нам про все розкажуть, Лізбет? Віриш, що вони вибовкають нам усе, що знають? Це як з тією чортовою кукурудзою чи коровами, ти віриш, що нам усе одразу розкажуть?
— А що ми тим часом робимо, га? — втрутився інший. — Жеремо їхню кукурудзу.
— А я більше не їм її, — прокоментувала жінка.
— Тати ніколи її не їла, — сказав її чоловік. — Ти просто не любиш її.
— З усіма їхніми дурними експериментами, — взявся за своє голос за баром. — Цілком імовірно, що вони там щось напартачили і випустили хворобу у вільне плавання. Ну от, наприклад, зелені водорості, звідки взялися ці зелені водорості?
— Ага, — хтось відповів йому. — І вони більше не можуть її впіймати. Це як з кукурудзою і коровами.
— Троє померлих, ти розумієш? І як вони збираються це зупиняти? Вони самі не знають, кажу тобі.
— І я про те ж, — відповів чоловік біля бару.
— Але чорт забирай, — вигукнула Лізбет, намагаючись перекрити шум дискусії, — цих типів задушили!
— Бо в них на дверях не було четвірок, — сказав чоловік, піднявши вгору палець. — Вони не були захищеними. По телику ж пояснили, так чи ні? Нам же не приснилося це, так?
— Але якщо це правда, то нічого вони там не випустили, цей же тип її і насилає.
— Вони щось випустили, — вперто повторив чоловік. — А хтось намагається захистити і попередити людей. І він робить усе, що може.
— То чому ж він позабував про деяких людей? Чому розмалював тільки жменьку багатоповерхівок?
— Але ж він не Бог. У нього лише дві руки. Ти можеш сам собі намалювати четвірку, якщо напудив у штани.
— Але чорт забирай! — знову закричала Лізбет.
— Що трапилося? — тихо запитав Дамас, але ніхто не звернув на нього увагу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мерщій тікай і довго не вертайся» автора Фред Варгас на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „21“ на сторінці 5. Приємного читання.