Розділ «21»

— Але ми не бачили, щоб хтось поклав його в урну, — сказав Адамберґ.

— Цього разу «химера» прийшла поштою. Він змінив технологію і більше не ризикує приходити сам. Тепер він їх надсилає.

— На яку адресу?

— Сюди, Жосу Ле Ґерну.

— Він знає ім'я Глашатая?

— Багато хто його знає.

Адамберґ рушив за Декамбре й у його кабінеті розкрив великий конверт.

«Враз пройшла чутка, яка швидко підтвердилася, що чума вибухнула в місті одразу на двох вулицях. Казали, що двох (...) знайшли з усіма ознаками лиха».

— Ле Ґерн виголосив це?

— Так, опівдні. Ви ж самі казали продовжувати.

— Тепер, коли цей тип перейшов до дії, тексти стали куди чіткішими. Який ефект це справляє на аудиторію?

— Неспокій, запитання і жваві обговорення у «Вікінгу». По-моєму, приходив один журналіст. Він ставив запитання Жосу та іншим. Не знаю, звідки він узявся.

— Усе через плітки, Декамбре. Цього неможливо уникнути. У зв'язку з «химерами» останніх днів, оголошенням у вівторок увечері і ранковою смертю все обов'язково мало закрутитися. Так мало трапитися. Можливо, преса отримала заяву від самого сіяча, який вирішив здійняти бурю.

— Це дуже ймовірно.

— Надіслано вчора, — сказав Адамберґ, перевертаючи конверт. — З Першого округу.

— Оголошено дві смерті, — сказав Декамбре.

— Це вже трапилося, — відповів Адамберґ, дивлячись на старого. — Почуєте сьогодні ввечері по телевізору. Двох голих, вимазаних вугіллям чоловіків викинули на тротуар, наче мішки зі сміттям.

— Одразу двох, — глухо промовив Декамбре. Його рот стиснувся, утворюючи на білій шкірі море зморшок.

— Як ви гадаєте, Декамбре, а тіла зачумлених справді чорні?

Грамотій насупив брови.