Розділ «21»

— Так. Ми з ним разом їли восьминога.

— Чудово. А ви знали, що його небіж Марк був причетним до кількох справ?

— Кримінальних?

— Так. Але як консультант для слідства. Він, далебі, не дурний.

— Я вже помітив це.

— Я вам телефонував щодо алібі чотирьох чумологів. Усе гаразд, комар носа не підточить — вони були зі своїми родинами.

— Без шансів.

— Саме так. І нікого більше не лишається.

— А я нічого більше не бачу. І нічого більше не відчуваю, давній друже.

Данґлар міг би позловтішатися з того, що Адамберґа підвела його інтуїція. Натомість — і це здивувало його самого — йому стало дуже шкода колегу, і він вирішив підбадьорити його, бо сам чудово знав, як воно.

— Неправда, — впевнено сказав він, — ви точно щось відчуваєте. Ну хоча б щось.

— Дещо одне, — повільно сказав Адамберґ після недовгої паузи. — Одне й те саме.

— Скажіть, що.

Адамберґ обвів майдан поглядом. Люди почали гуртуватися біля великого платана, хтось виходив з бару — всі готувалися до випуску оголошень Ле Ґерна. Слухачі укладали парі щодо того, виживе чи ні екіпаж розбитої шхуни.

— Я знаю, що він тут, — сказав Адамберґ.

— Тут — це де?

— На цьому майдані. Він тут.

У Адамберґа більше не було телевізора, і він узяв собі за звичку в разі необхідності йти в ірландський паб за сто метрів від нього. У заповненому музикою і запахом Гіннесса[25] приміщенні працювала Енід, знайома офіціантка Адамберґа. Вона дозволяла йому дивитися маленький телевізор під баром. Тож за п'ять восьма він відчинив двері «Чорних вод Дубліна» і прослизнув за барну стійку. Словосполучення «чорні води» найкраще описувало його стан з самого ранку. Доки Енід готувала для нього величезну картоплину з салом — і звідки взагалі ірландці беруть таку велику картоплю, цікаво було б дізнатися, якби на це був час, тобто якби сіяч чуми не зайняв усі ваші думки, — Адамберґ тихо послухав випуск новин. Усе було саме так катастрофічно, як він і побоювався.

Ведучий повідомив про те, що в Парижі за тривожних обставин померло троє осіб у ночі з понеділка на вівторок і з середи на четвер. Усі жертви мешкали в будинках, розмальованих четвірками, про які йшлося у спеціальному повідомленні Префектури поліції у позавчорашніх новинах. Значення цих цифр, яке поліція не захотіла пояснювати, вже відомо завдяки їхньому автору, що надіслав коротке повідомлення в Агентство Франс-Прес. Це анонімне повідомлення надіслано з такою обережністю, що жодним чином неможливо встановити особу автора. Автор стверджує, що троє осіб померло від чуми і що він уже давно попереджав мешканців столиці про бич Божий через оголошення на перехресті бульвару Едгара Юне і вулиці Деламбр. Такі заяви дозволяють вважати, що ми маємо справу з неврівноваженою людиною. І хоча на тілах жертв справді було виявлено ознаки чорної смерті, Префектура поліції стверджує, що ці чоловіки стали нещасними жертвами серійного вбивці і померли від задушення. Адамберґ почув своє прізвище.

Далі показали розмальовані двері, все пояснили, надали свідчення мешканців, продемонстрували майдан Едґара Юне, а тоді окружного комісара Брезійона власною персоною, який сидів у своєму кабінеті на Набережній Орфевр і серйозним тоном стверджував, що всі люди, яким погрожує псих, захищені силами поліції і що чутки про чуму — це абсолютна вигадка розшукуваного типа. Чорні плями на тілах з'явилися через те, що їх натерли шматочком деревного вугілля. Замість того, щоби вдовольнитися цими заспокійливими твердженнями, телевізійники показали коротку документалку щодо минулого чорної чуми у Франції, щедро приправлену жахливими зображеннями і коментарями.