Розділ «XVI»

І раптом я знайшов вихід. Знову зняв трубку і назвав номер Кестера. Він повинен бути вдома. Інакше не могло бути.

І тут він прийшов до мене, з нічного виру — спокійний голос Кестера. Я в ту ж мить заспокоївся сам і розповів йому все. Я зрозумів, що він уже записує мої слова.

— Добре, — сказав він, — я негайно виїжджаю розшукувати його. Згодом подзвоню тобі. Не хвилюйся. Я знайду його.

Нарешті пройшло… Пройшло? Світ став на своє місце. Привиди зникли. Я побіг назад.

— Ну? — спитав лікар. — Зв'язалися з ним?

— Ні, — відповів я, — але я говорив з Кестером.

— З Кестером? Не знаю такого. Що він сказав? Як він лікував її?

— Лікував? Він не лікував її. Кестер розшукує його.

— Кого?

— Жафе.

— Ах, боже, та хто ж той Кестер?

— А-а, пробачте. Кестер — мій друг. Він розшукує професора Жафе. Я не зміг зв'язатися з ним.

— Жаль, — промовив лікар і знову повернувся до Пат.

— Він знайде його, — запевнив я. — Живого чи мертвого, а знайде…

Лікар подивився на мене, як на божевільного. Потім здвигнув плечима.

Яскраве електричне світло заливало кімнату. Я спитав, чи потрібна моя допомога. Лікар похитав головою. Я втупився у вікно. Пат хрипіла. Я зачинив вікно і став у дверях. Я виглядав на шлях.

Раптом почув, як хтось гукнув:

— Телефон!

Я обернувся:

— Телефон. Піти мені туди?