Розділ «XV»

— А ви давно вже знайомі з ним?

«Починається справжній екзамен», подумав я і розповів, з яких часів був знайомий з Отто. Відповідь, здається, задовольнила її. Підійшла Пат. Вона вже підняла панчохи. Погляд пані Мюллер пом'якшав. Здавалося, для Пат у неї знайшлося більше ласки, ніж для мене.

— У вас іще є кімнати для нас? — запитав я.

— Якщо вже пан Кестер прислав мені телеграму, то кімнату ви матимете за всіх умов, — заявила пані Мюллер, змірявши мене не зовсім привітним поглядом. — Ви навіть одержите мою кращу кімнату, — звернулась вона до Пат.

Пат осміхнулась. Пані Мюллер теж відповіла з посмішкою:

— Ось я вам покажу її.

Вони удвох пішли поряд вузькою стежкою, що вела через невеличкий садок. Я поплівся за ними, почуваючи себе майже зовсім зайвим, бо пані Мюллер зверталася лише до Пат.

Кімната, яку вона показала нам, була на першому поверсі. Вона мала окремий вхід із саду і дуже сподобалась мені: досить простора, світла й привітна. В кінці кімнати було щось на зразок ніші — там стояло два ліжка.

— Ну, що ви скажете? — спитала пані Мюллер.

— Дуже гарно, — сказала Пат.

— Навіть розкішно, — додав я, підлещуючись до господині. — А друга де?

Пані Мюллер спроквола повернулась до мене:

— Друга? Яка це друга? Ви хіба хочете іншу? Ця не подобається вам?

— Вона просто чудова, — відказав я, — але…

— Але?… — дещо ущипливо промовила пані Мюллер. — На жаль, кращої за цю в мене немає.

Тільки-но я хотів пояснити їй, що нам потрібно дві окремих кімнати, як вона вже повела далі:

— Адже й вашій дружині вона дуже сподобалась.

«Вашій дружині…» Мені навіть здалося, ніби я ступив крок назад, почувши це. Але ні, я не поворухнувся з місця. Я потай зиркнув на Пат. Вона стояла, прихилившись до вікна, і ледве стримувала сміх.

— Моїй дружині, авжеж… — бурмотів я, висолопивши очі на золотий хрест на шиї пані Мюллер.

Нічого не поробиш — довелося приховати від неї правду. А то вона б ще — чого доброго — зойкнула б і впала непритомна.