Розділ «XII»

— Пат?

— Не роззявляй так широко рота, — сказав останній з романтиків, — ми давно вже про все домовилися. О сьомій заїдемо за нею. Вона в курсі. Якщо це тобі не спадає на думку, то ми собі самі якось-то зарадили. Адже ти з нею познайомився через нас.

— Отто, — звернувся я до Кестера, — ти бачив колись щось нахабніше за цього рекрута?

Кестер сміявся…

— Що це в тебе з рукою, Роббі? Ти її держиш якось навскіс…

— Думаю, чи не звихнув.

Я розповів історію з Густавом.

Ленц оглянув руку.

— Таки звихнув! Я християнин і відставний студент медик я тобі її відмасажую, незважаючи на все твоє хамство. Ходімо, ти, майстер боксу!

Ми пішли до майстерні, і Готфрід, взявши трохи масла, заходився розтирати мені руку.

— А ти сказав Пат, що ми відзначаємо наш одноденний ювілей як шофери таксі? — запитав я Ленца.

Він свиснув крізь зуби.

— А ти, може, стидаєшся, хлопче?

— Замовкни, ти, — сказав я сердито, бо знав, що Ленц не помилився. — Сказав ти це чи ні?

— Кохання, — заявив непохитно Ленц, — чудесна річ! Але воно псує характер.

— А самотність робить людину нетактовною, ти, горе-соліст!

— Такт — це мовчазна угода не помічати один в одного вад, замість того, щоб їх позбутися. Отож — це жалюгідна акція компромісу. На це німець — ветеран війни — не піде, дитинко!

— Що б ти зробив на моєму місці, — сказав я, — коли б хтось тобі телефоном замовив таксі, а тоді б ти побачив, що це Пат?

Ленц оскалив зуби.

— Я б ні в якому разі не взяв би з неї грошей за їздку, сину мій…