Розділ 2

Сам він ніяк мене не втішав. Він був незадоволений мною щоразу, коли я заходила в його бібліотеку, навіть у ті нечисленні дні, коли мені вдавалося стежити за собою — наче то я приходила дратувати його та заважати йому, а не він мучив і використовував мене. А закінчивши піддавати мене своїм чарам і покинувши мене зім’яту на підлозі, він супився на мене згори вниз і називав нікчемною.

Якось я спробувала ухилитися повністю. Я згадала: якщо залишити йому їжу надто рано, він може забути про мене на день. Я подала йому сніданок на світанку, а тоді квапливо заховалась у віддаленому кінці кухонь. Але щойно настала сьома, сходами промайнув один з його згустків, тих, які часом пливли за течією Веретена у бік Пущі в мене на очах. Зблизька це було щось подібне до потворної мильної бульбашки, мерехтливе й мінливе, майже невидиме, якщо світло не торкалося його райдужної шкіри. Згусток літав туди-сюди по кутках, доки нарешті не досяг мене та не почав настирливо ширяти над моїми колінами. Я витріщилася на нього, і далі лежачи калачиком, побачила, що на мене у відповідь дивиться моє ж обличчя з примарними обрисами. Я повільно звелася й пішла за згустком назад до бібліотеки, де чаклун відклав книжку й сердито подивився на мене.

— Хоч який я був би радий відмовитися від украй сумнівної насолоди спостерігати, як ти крутишся, ніби муха в окропі, через елементарну примову, — грубо промовив він, — ми вже бачили, що буває, якщо полишити тебе на саму себе. Наскільки сильно ти забрьохалася сьогодні?

Я відчайдушно старалася залишитися чистою, щоб принаймні уникнути першого заклинання. Сьогодні на мені з’явилося всього кілька невеличких плямок, коли я готувала сніданок, і одна олійна смужка. Її я закрила складкою на сукні. Але він усе одно дивився на мене з відразою, а простеживши за його поглядом, я відчула розчарування, побачивши, що, доки я переховувалась у віддаленому кінці кухонь, до мене, судячи з усього, причепилося павутиння — либонь, єдине павутиння на всю вежу, — що тепер тягнулося за моєю спідницею ззаду, наче тоненька пошарпана вуаль.

— Ванасталем, — із тупою покірністю повторила я разом з ним, і в мене на очах з підлоги здійнялася неймовірно прекрасна хвиля помаранчево-жовтого шовку, що оточила мене листям, розвіяним осінньою доріжкою. Я захиталася, важко дихаючи, а він тим часом знову сів.

— Отже, — промовив він. Він поставив на стіл стос книжок, і, пхнувши, звалив їх у безладну купу. — Впорядкуй їх: дарендетал.

Він махнув рукою на стіл.

— Дарендетал, — промимрила я разом з ним, і заклинання вийшло з моїх вуст, душачи мене. Книжки на столі затремтіли, одна за одною піднялися та, крутнувшись, лягли на місце чудними, всіяними коштовним камінням птахами у своїх палітурках — червоних, жовтих, синіх і брунатних.

Цього разу я не впала на підлогу — лише схопила край столу обома руками та схилилася до нього. Він набурмосено дивився на стос.

— Що це за дурість? — поцікавився він. — Тут немає порядку — глянь-но на це.

Я подивилася на книжки. Вони були доволі охайно складені в один стос, так, що схожі кольори були поруч один з одним…

— …колір? — промовив він, підвищивши голос. — За кольором? Ти… — він був такий лютий на мене, ніби це була моя провина. Можливо, це якось подіяло на його чари, коли він потягнув із мене силу, щоб живити її? — Ох, забирайся! — рикнув він, і я квапливо пішла геть, сповнена таємної зловтіхи: ох, та я ж була рада якось псувати йому чари.

Пройшовши сходами до половини, я змушена була зупинитися, щоб перевести дух у корсеті, але тоді я раптово усвідомила, що не повзу. Я все одно була втомлена, але туман не опустився. Я навіть спромоглася видертися до кінця сходинок, більше жодного разу не спинившись, і хоча я впала на ліжко та продрімала півдня, я принаймні не почувалася бездумною шкаралупою.

Протягом наступних кількох тижнів туман усе зникав і зникав, неначе практика зміцнювала мене, покращувала мою здатність витримати те, що він зі мною виробляв. Сеанси потроху не те що ставали приємними, а переставали бути жахливими, перетворювалися на звичайний марудний обов’язок, на кшталт необхідності мити горщики в холодній воді. Я знову могла спати вночі, а мій дух теж почав відновлюватись. Я щодня відчувала себе краще і щодня ставала злішою.

Я не могла влізти назад у сміховинні сукні в жоден розумний спосіб — я намагалася, та навіть не могла дотягнутися до ґудзиків і шнурків іззаду, і навіть для того, щоб з них вилазити, мені зазвичай доводилося рвати нитки й шарпати спідниці. Тож я щоночі кидала їх на громіздку купу, щоб не заважали, а щоранку вдягала чергову домоткану сукню й намагалася залишатись якомога чистішою; йому ж раз на кілька днів уривався терпець від моєї неохайності, і він змінював іще й її. А тепер я дійшла до останньої зі своїх домотканих суконь.

Я тримала в руках цю останню сукню з простої нефарбованої вовни, відчуваючи, що вона — наче канат, за який я тримаюсь, а тоді в пориві непокори залишила її на ліжку та влізла в зелену з червонясто-брунатним сукню.

Я не могла застібнути ґудзики ззаду, тож узяла довгу вуаль із перуки, двічі обвила її навколо стану та зав’язала вузол, якого ледь-ледь вистачало на те, щоб не дати сукні повністю злетіти з мене, та попростувала вниз на кухні. Цього разу я навіть не намагалася дотриматися чистоти: на знак непокори я несла тацю до бібліотеки у плямах від яйця та жиру з бекону, а також бризках чаю, волосся в мене було скуйовджене, і я скидалася на якусь божевільну шляхтянку, яка втекла в ліси із балу.

Звісно, це тривало недовго. Щойно я сердито промовила «ванасталем» разом з ним, його чари охопили мене й стерли з мене плями, ввіпхнули назад у корсет, знову нагромадили волосся на голову та знову обернули мене на ляльку для ігор якоїсь принцеси.

Але того ранку я почувалася щасливішою, ніж будь-коли за останні кілька тижнів, і відтоді це стало моєю особистою непокорою. Я хотіла, щоб він сильно дратувався щоразу, коли дивився на мене, а він винагороджував мене кожним недовірливим поглядом спідлоба.

— Як ти виробляєш таке із собою? — якось спитав мене він, мало не зачудований, коли я забрела до кімнати з грудкою рисового пудингу на голові (випадково влучила ліктем по ложці й підкинула трохи пудингу в повітря) та величезною червоною смугою джему, що тягнулася прекрасним кремовим шовком спереду моєї сукні до самісінького низу.