Розділ 24

— Гулвад, — мовила я, пхаючись руками, випихаючи ними разом із цим чари. — Гулвад, — згадуючи, як Алоша витягнула з учня Балло ту ріденьку хмарку зарази. І з чоловіків, з кожного порізу та ножової рани, потягнулися струмені чорного диму. Дим віднесло крізь відчинене вікно на сонячне світло, а тоді вони знову стали просто людьми, надто побитими, щоб жити; вони звалилися на підлогу один за одним.

Коли Алошиних нападників не стало, вона повернулася і жбурнула ножі в чоловіків, які намагалися вбити Касю. Ножі глибоко вп’ялися їм у спини, і довкола клинків заклубочилося ще більше того злого диму. Вони впали, один і другий.

Коли вони всі сконали, у кімнаті запала дивна тиша. Петлі на дверцятах шафи зарипіли; від цього звуку я підскочила. Дверцята трішечки прочинились, і Кася крутнулася до них; усередині був Сташек, який із наляканим обличчям намагався визирнути назовні, міцно тримаючи в руці свій маленький меч.

— Не дивіться, — сказала вона. Вона витягла з шафи плащ, довгий, з розкішного червоного оксамиту. Кася накрила ним голівки дітей і обняла їх. — Не дивіться, — сказала вона й міцно пригорнула їх до себе.

— Неня, — сказала маленька дівчинка.

— Помовч, — наказав їй хлопчик тремтливим голосом. Я накрила собі рота обома руками й притлумила схлип.

Алоша тяжко, натужно дихала; на губах у неї булькала кров. Вона опустилася біля ліжка. Я непевним кроком вийшла вперед і потягнулася до неї, але вона відмахнулася від мене. Вона зробила рукою такий жест, ніби щось чіпляла, та сказала: «Гатол», — а тоді витягнула з повітря вбивчий меч. Руків’я вона простягнула мені.

— Хай що там у Пущі, — сказала вона, хрипко шепочучи: голос у неї з’їло полум’я. — Знайди це та вбий це. Доки не запізно.

Я незграбно взяла його та втримала. Передаючи його мені до рук, Алоша водночас сповзала на підлогу. Я вклякла поруч із нею.

— Ми маємо знайти Вербу, — сказала я.

Вона ледь помітно хитнула головою.

— Іди. Виведи звідси дітей, — сказала вона. — У замку небезпечно. Іди, — вона відкинула голову на ліжко, і очі в неї заплющилися. Її груди здіймалися від зовсім неглибокого дихання.

Я підвелася, трусячись. Я знала, що вона мала рацію. Я це відчувала. Король, кронпринц, тепер принцеса. Пуща мала намір убити їх усіх, добрих королів Алоші, та ще й вирізати чаклунів Польні. Я поглянула на мертвих солдатів у росьїнських одностроях. Марек ізнову звинуватить Росью, як і мав зробити. Він надіне свою корону й рушить на схід, а коли він виріже якомога більше росьян і виснажить наше військо, Пуща поглине й його, залишивши країну розідраною, з порушеною спадкоємністю.

Я знову була в Пущі, під гілками, а та холодна сповнена ненависті сутність стежила за мною. Тиша, що запала в кімнаті, була для неї лише коротким перепочинком. Кам’яні стіни й сонячне світло не мали жодного значення. Пуща спрямувала свій погляд на нас. Пуща була тут.