Розділ 11

Я не знала, що для неї зробити. Замислилася, чи дозволить їй Дракон залишитися тут — ми могли б розділити мою кімнату нагорі. Можливо, він зрадіє служниці, яка ніколи не зможе піти, оскільки вчити нову йому було не до вподоби. Ця думка була гіркою, та я більше нічого не могла вигадати. Якби до нашого села прийшла схожа на неї незнайома людина, ми б точно подумали, що вона заражена, що вона — якесь нове страхіття, породжене Пущею.

Наступного ранку я вирішила попросити його попри все дозволити їй залишитись. Я повернулася в бібліотеку. Він стояв біля вікна, а в його руках зависло одне з його створінь, схожих на згустки. Я зупинилася. На його злегка хвилястій поверхні, наче в тихій водоймі, трималось якесь відображення, а обережно підступивши до нього, я побачила, що в ньому відображалася не кімната, а дерева в русі, нескінченні, глибокі й темні. Відображення поступово змінювалося на наших очах: як я здогадалася, показувало, де побував згусток. Я затримала дихання, коли поверхнею майнула тінь — наче ходак пройшов, але менша, а замість схожих на палиці ніг ця істота мала широкі сріблясто-сірі кінцівки з прожилками, наче в листя. Вона зупинилася та повернула до згустка дивну безлику голову. Передніми лапками вона тримала пошарпаний жмут вирваних зелених сіянців і рослин, за якими тягнулося коріння — геть-чисто як садівник після полоття. Вона повернула голову з одного боку в інший, а тоді пішла далі між дерев і зникла.

— Нічого, — сказав Дракон. — Жодного збирання сили, жодних приготувань… — він хитнув головою. — Відступись, — кинув він мені через плече. Він випхав плавучий згусток назад у вікно, а потім узяв зі стіни те, що мені видавалося чаклунським жезлом, запалив його кінець у каміні й тицьнув ним згусток просто посередині. Усе його плавуче мерехтіння запалало за один раптовий синій спалах, згоріло та й зникло; крізь вікно долинув ледь помітний солодкий запах, схожий на зараження.

— Вони їх не бачать? — зачудовано спитала я.

— Дуже рідко якийсь не повертається — гадаю, їх іноді ловлять, — пояснив Дракон. — Але якщо вартового торкаються, він лише лускає, — він говорив неясно та супився.

— Я не розумію, — сказала я. — На що ви очікували? Хіба не добре, що Пуща не готує атаку?

— Скажи-но мені, — промовив він, — ти гадала, що вона виживе?

Звісно, що ні. Це здавалося дивом, і таким, якого я жадала надто сильно, щоб його вивчати. Я не дозволяла собі про це думати.

— Вона її відпустила? — прошепотіла я.

— Не зовсім так, — сказав він. — Вона не змогла її втримати: її виганяли «Виклик» і очищення. Та я певен, що Пуща могла би протриматися достатньо довго, щоб вона померла. А Пуща навряд чи схильна до великодушності в таких випадках, — він постукував пальцями по підвіконню в ритмі, який здавався дивовижно знайомим; я одночасно з ним упізнала в ньому ритм, у якому ми наспівували «Виклик». Він одразу зупинив руку. Напружено поцікавився: — Вона одужала?

— Їй краще, — відповіла я. — Сьогодні вранці вона пройшла всі сходинки. Я привела її до себе в кімнату…

Він зневажливо махнув рукою.

— Я гадав, що її одужання, можливо, мало відвертати увагу, — сказав він. — Якщо їй уже добре… — він хитнув головою.

За мить його плечі подалися назад і розправилися. Він опустив руку з підвіконня й повернувся до мене.

— Хоч що має на меті Пуща, ми втратили досить багато часу, — похмуро сказав він. — Бери свої книжки. Нам потрібно розпочати твої уроки знову.

Я витріщилася на нього.

— Перестань на мене витріщатися, — сказав він. — Ти взагалі розумієш, що ми наробили? — він жестом показав на вікно. — Це був аж ніяк не єдиний вартовий, якого я відправив. Інший із них знайшов серцедерево, яке тримало дівчину. Воно було дуже помітним, — сухо додав він, — тому що було мертвим. Випаливши зараження з тіла дівчини, ти спалила й саме дерево.

Навіть тоді я ще не розуміла його похмурості, а коли він повів далі, не зрозуміла тим більше.

— Ходаки вже повалили його та пересадили сіянець, але якби зараз була зима, а не весна, якби галявина була ближчою до країв Пущі — якби ми тільки були підготовлені, ми могли б увійти з гуртом лісорубів, щоб розчистити та випалити Пущу аж до тієї галявини.

— Ми можемо… — бовкнула я, вражена, і не змогла навіть змусити себе виразити думку словами.