Розділ I

Натягнув віжки й кобила зупинилася. Чоловік слухняно зліз на дорогу й почав роззиратися навсібіч, мов непритомний. Баньковський, побачивши, що той вочевидь не має жодних поганих намірів, вирішив усе-таки всовістити його.

— То я з тобою по-людськи, по-християнському, а ти як до собаки. Тьху, стерво міське! Питаюся, чи з Варшави, то ще й каже, буцім не знає! То, може, ти ще й не знаєш, що тебе мати народила? Може, не відаєш, хто ти такий і як звешся?..

Незнайомець дивився на нього безтямними очима.

— Як… звуся? Як?.. Н-н-не знаю…

Обличчя його мовби закам’яніло від страху.

— Тьху! — сплюнув Баньковський і рішуче шмагонув батогом коняку. Віз покотився вперед.

Від’їхавши трохи, господар озирнувся: незнайомець ішов краєм шосе за ним.

— Тьху! — повторив він і вперіщив батогом шкапину так, аж та пішла чвалом.