Розділ I

— А хто платитиме?.. Рахунок на сорок шість злотих.

Вільчур машинально дістав з кишені гаманець і простягнув йому банкноту.

— Ну й грошви в нього! Ф’ю, ф’ю, — стиха присвиснув один із волоцюг.

— Стули пельку, — гаркнув другий.

— Дрожджику! — загукав третій. — Чого фраєра стругаєш? Віддай клієнтові решту! Диви-но, який!

Господар зміряв його ненависним поглядом, відлічив решту й простягнув Вільчурові.

— А ти, шибенику, — буркнув лише, — пильнуй себе.

Вільчур не звернув на те щонайменшої уваги й вийшов на вулицю. Падав густий мокрий сніг, проте дорога й тротуари залишалися чорними, бо він миттєво танув. Посеред дороги їхали вантажівки з вугіллям.

— Покинула мене… покинула… — повторював Вільчур. Він ішов куди очі світять і похитувався. — Як дерево з видертим корінням…

— Ви на Грохув, шановний пане? — почув поруч чийсь голос. — То, може, краще обійти Равську. Менше грязюки.

Професор упізнав одного з тих, що були в генделику.

— Мені байдуже, — махнув рукою професор.

— То й добре. Мені по дорозі. Підемо разом. Усе-таки веселіше. А вас якісь клопоти спіткали?

Вільчур не відповів.

— Зрозуміло. А я вам скажу, що від клопотів лише одне допомагає: залити горе на амінь. Звісно, не в такій дірі, як у того Дрожджика, пройдисвіта, що ковбасу клієнтам зі стрихніном продає. Але тутечки недалеко, на Равській вулиці, є порядна кнайпа, усе як треба. І розважитися можна, офіціантки гостей обслуговують. А ціна така сама.

Знову йшли мовчки. Супутник, значно нижчий і худорлявіший за Вільчура, узяв його під руку й раз по раз задирав голову, аби зиркнути на професора з-під дашка своєї кепки. Вони проминули кілька перехресть, коли п’яничка потягнув Вільчура вбік.

— Ну, то як, зайдемо, га?.. Найліпше залити. То вже осьдечки. По одній.

— Гаразд, — погодився Вільчур і обоє увійшли до генделика.

Перший ковток не приніс полегшення. Навпаки, немовби протверезив затьмарений розум, проте вже наступні чарки зробили своє.

У сусідній кімнаті хрипко грали музики. Увімкнули світло. За якийсь час до них приєдналися ще двійко чоловіків, на вигляд робітники. Опасиста, густо нафарбована офіціантка теж підсіла до них. По колу пішла вже третя пляшка, коли раптом у бічній кімнатці голосно засміялася якась жінка.