Розділ «Ніч перед Каравалом»

Всередині бару нефритове світло линуло зі смарагдових канделябрів. Скляні столики дзенькали від келихів завсідників. Пахло несвіжим пивом і такими ж плітками. Таверну от-от мали зачинити на день. Там ще лишалось кілька завсідників, що різнилися як рисами обличчя, так і кольором шкіри, здавалося, там сиділи люди з усіх континентів. Однак ніхто з них не мав кучерявого світлого волосся.

— Впевнений, ми її знайдемо завтра, — мовив Джуліан.

— Можливо, вона вже у своїй кімнаті, — Скарлет звернулась до господині. — Скажіть, будь ласка, чи не поселилась у вас молода панянка на ім’я Донателла Драґна?

Власниця готелю зволікала з відповіддю. Скарлет могла заприсягтися, що жінка впізнала ім’я.

— Перепрошую, любі, але не можу розголошувати імена постояльців.

— Але вона моя сестра.

— Нічого не вдієш, — жіночка розгублено переводила погляд із Джуліана на Скарлет. — Такі вже правила гри. Якщо вона тут, ви мусите самі знайти її.

Джуліан міцніше пригорнув Скарлет, губи його знову наблизились до вуха:

— Вона і так чимало для нас сьогодні зробила.

— Але, — Скарлет хотіла заперечити, та замовкла під пильним поглядом Джуліана. У тому погляді більше читався страх, ніж засторога.

Темне пасмо впало на очі, коли він ще раз нахилився і прошепотів:

— Знаю, ти хочеш розшукати сестру, але секрети на острові дуже дорогі. Стережися, не видавай своїх таємниць. Якщо люди довідаються, чого ти прагнеш понад усе, вони використають це проти тебе. Ходімо, — Джуліан пішов до сходів.

Скарлет знала, що вже світанок, та звивисті коридори «Кришталевої Змії» були просочені останніми хвилинами ночі, сумішшю диму згасаючого полум’я із віддихом і гомоном, що й витав у повітрі. Чіткої послідовності у розміщенні дверей не було. Кімната під номером два розташовувалася на другому поверсі, тоді як кімната номер один — на третьому. Смарагдові двері кімнати номер п’ять розташовувалися за малиновими дверима кімнати номер одинадцять.

Коридори четвертого поверху обклеєні оксамитовими шпалерами з товстими чорними й оксамитовими смужками. Нарешті Скарлет і Джуліан знайшли свої кімнати посеред коридору, одна біля одної.

Скарлет на мить зупинилася перед круглими дверима кімнати з цифрою вісім. Джуліан чекав, поки вона зайде досередини.

Здавалося, вони провели разом більше ніж один день. Моряк виявився не таким вже й жахливим супутником. Скарлет знала, що без його допомоги вона нізащо сюди б не потрапила.

— Я подумала, — розпочала вона, — завтра...

— Якщо я побачу твою сестру, то скажу, що ти її шукаєш, — Джуліанів голос звучав ввічливо, однак з його слів стало зрозуміло, що далі він іде сам.

Отже, це все.

І нічого дивуватися чи засмучуватися через завершення їхнього спілкування. Джуліан хоч обіцяв допомагати, однак вона вже досить добре його вивчила, знає, що як він щось надумає, то зробить усе, щоб домогтися свого. Цікаво, коли вона почала сподіватися на більше і чому...