Розділ «Перша ніч Каравалу»

13

карлет прокинулась у холодному поту. Мокре чоло й під коліньми.

Розуміла, що це був лише сон, та раптом магія Каравалу — або ж магія Легенди — вже полонила її думки.

А може, сон був відображенням її думок? Їй вже двічі казали, що все, що відбувається — лишень гра, але Скарлет поводилась так, ніби все довкола було справжнім. Ніби всі довідаються про кожний її вчинок, її засудять, а потім відповідно покарають.

«Вас я сюди запросив не спостерігати», — але ж Скарлет навіть того не робила.

Вчора вона бачила неймовірні речі, але увесь час її стримував страх. Вона вкотре нагадала собі, що батька тут не було. Якщо зостається тут лише на один день, пошкодує, що не змогла розслабитися, що не дозволила собі розважитися. Телла, ймовірно, ще з годинку подрімає, тож якийсь час Скарлет може за неї не хвилюватись. А поки трішки забав та веселощів їй не нашкодять.

Вона згадала про Данте, його чорну троянду, тепло й відчуття того, що вона небайдужа комусь — саме це він дав їй можливість відчути. Треба було погоджуватись. Це всього лишень вечеря, навіть не розмова у тьмяному коридорі в самій лише сорочці. Хоча і опісля виявилося, що все не так страшно.

У чужій кімнаті було лише одне восьмикутне вікно, але того було достатньо, аби розгледіти, як сонце повільно сідає, повертаючи життя каналам та вулицям. Світ стояв на порозі сутінків, оповитий вечірнім серпанком, перш ніж усе покриє цілковита темрява. А може, якщо швиденько побігти до «Скляної таверни», вона ще встигне відшукати Данте й прийняти його запрошення? Здається, зараз час снідати. І хоча Скарлет з незвичайною легкістю призвичаїлась спати удень, якось було дивно від думки, що одразу по пробудженні треба вечеряти.

Перш ніж вийти з кімнати, вона швиденько оглянула себе у дзеркалі. Поки умивалась, тоненька тканина нічної сороки перетворилась на важкі шари шовку.

Вона сподівалась на щось менш помітне — сукню, що злилась би з ніччю. Але це вбрання точно жило своїм власним життям.

Гігантський бант кольору червоного вина був прикріплений до турнюра, дві товсті стрічки на ньому звивалися ззаду аж до підлоги. Решта сукні була білою, окрім загорнутого у червоні стрічки корсажу, між яких проблискувала білосніжна тканина. Плечі лишались оголеними, довгі рукави ховали руки. Так само як і корсаж, їх переплітали стрічки рубінового кольору, котрі зав’язувались у верхній частині, а краї витанцьовували між тонкими пальцями Скарлет.

Теллі б сподобалося вбрання. Скарлет уже уявляла, як сестра верещатиме від захвату, коли побачить її у такій зухвалій сукні.

Хоч Скарлет і дала собі слово не переживати через сестру впродовж першої години ночі, однак не могла не думати про Теллу, минаючи кімнату номер п’ять.

Двері були прочинені, й крізь щілину туманом просочувалося смарагдове світло.

Скарлет звеліла собі йти далі. Знайти Данте, котрий пропонував їй провести час. Однак світло, щілина і нездоланна любов до сестри змусили Скарлет підійти ближче.

— Телло, — Скарлет тихенько постукала. Двері заскрипіли і відчинилися ще ширше, пропускаючи більше їдкого зеленого світла, кольору недоброзичливості та злоби. Скарлет знову накрило лихе передчуття.

— Телло? — вона різко розчахнула двері. — Боже милостивий...

Скарлет прикрила рот долонею.

Кімната Телли нагадувала вкрите пір’ям поле бою. Здавалося, збожеволів бунтівний ангел. Пір’я змішалося з трісками, що хрустіли під черевиками й пошматованим одягом із розбитого гардеробу. Ліжко також було розтрощене, одна ніжка взагалі відтята, мов кінцівка, ковдра розірвана навпіл.