Розділ «Ніч перед Каравалом»

— Ми маємо поквапитися, — Джуліан пропустив Скарлет вперед. Через кілька сходових маршів вона залюбки пропустила б моряка поперед себе або дозволила йому лишити себе напризволяще — їй бо весь час здавалося, що саме це він і намірявся зробити нагорі. Кожен її крок видавався Джуліанові надто повільним.

— У нас нема попереду ночі, — повторював Джуліан. — Якщо ми не дістанемось до «Змії» перед світанком...

— То просидимо до ночі на морозі. Я знаю, але не можу швидше, — чомусь раніше Скарлет здавалося, що балкон розташовувався на висоті десяти поверхів, але здається, вони опустилися вниз щонайменше на сто метрів. Вона ніколи не знайде Телли.

Можливо, коли б не вузька сукня, їй було б простіше. Скарлет зробила ще одну спробу уявити вбрання іншим, але сукня не змінилась. Нарешті вони добігли до виходу. Ноги Скарлет тремтіли, піт рясно умивав стегна.

Надворі морозно й туманно, та на щастя, снігу не було. Туман линув з каналів. Згори Скарлет не розуміла, що вулиці — зовсім не вулиці, а вода. Довкола плавали смугасті човники. Яскраві, як тропічні рибки, котрі за формою скидалися на півмісяці. Веслували ними молоді хлопці та дівчата приблизно того ж віку, що й Скарлет.

Але Донателли серед них не було.

Джуліан зупинив човна кольору морської хвилі з червоними смужками. Ним керувала молода дівчина у сукні кольорів човна. Її губи були нафарбовані червоним, і Скарлет завважила, що дівчина розтулила губи, коли Джуліан підійшов ближче.

— Чим можу прислужитися, голуб’ята? — запитала вона.

— Ой, а ви дуже гарненька, — Джуліан пробіг пальцями по волоссю, кинувши на неї свій брехливий розпусний погляд. — Чи не могли б ви відвезти нас до «Кришталевої Змії» до світанку?

— Відвезу, куди скажете, якщо готові платити, — дівчина з червоними губами наголосила на слові «платити». Скарлет пригадала випадок у годинниковій крамниці і ще раз упевнилась, що гроші — не основна валюта у грі.

— Чув, що перша подорож є безкоштовною, — спокійно вів далі Джуліан. — Моя наречена — спеціальний гість магістра Легенди.

— Це правда? — дівчина недовірливо прижмурила око. Але на подив Скарлет, кивком запросила їх сісти у човен. — Я не з тих, хто засмучує спеціальних гостей Легенди.

Джуліан моторно стрибнув й покликав Скарлет у човен. Він виявився міцнішим за той човник, що ним вони намагалися дістатися острова, навіть з м’якими подушками на лавах, але Скарлет ніяк не могла наважитися.

— Цей не потоне, — запевнив Джуліан.

— Я не за те хвилююсь. Сестра, а що, як вона нас десь тут шукає?

— Тоді сподіваюсь, що їй хтось пояснив, що невдовзі світанок.

— Тобі байдуже, чи не так?

— Якби мені було байдуже, я б не сподівався, що їй розповіли те, що невдовзі світатиме, — Джуліан нетерпляче ще раз жестом запросив Скарлет до човна. — Не хвилюйся, серденько. Гадаю, її поселять у тому ж готелі, що й нас.

— А як ні?

— Тоді однак на човні у тебе більше шансів її знайти. Так ми швидше подолаємо відстань.