Розділ «Ніч перед Каравалом»

— Він має рацію, — мовила дівчина. — Невдовзі з’являться перші промені. Навіть якщо ви не знайдете сестри, то не встигнете дійти до «Кришталевої Змії» до світання. Опишіть її, я шукатиму, поки ми будемо плисти.

Скарлет хотіла заперечити. Навіть якщо не вдасться знайти Теллу до світанку, вона хотіла зробити усе, щоб принаймні спробувати. Для Скарлет це було саме тим місцем, де можна легко згубитись, і ніхто тебе ніколи не знайде.

Проте Джуліан із дівчиною мали рацію. На цьому човні у формі півмісяця вони рухатимуться швидше. Скарлет не знала, скільки часу минуло по заході дивовижного світила на острові, але в тому, що час тут плинув інакше, сумнівів не було.

— Моя сестра нижча за мене. Дуже мила, з більш круглим обличчям та довгим хвилястим білим волоссям.

Скарлет дісталось материне темне волосся, а Телла успадкувала батькові світлі кучері.

— Світле волосся спрощує пошуки, — відказала дівчина. Проте Скарлет бачила, що вона майже не відривала погляду від вродливого обличчя Джуліана. Та й з моряка толку було мало — поки вони плили по темно-синій воді, вона зрозуміла, що моряк щось шукає і те щось — явно не її молодша сестра.

— Ви б не могли веслувати швидше? — запитав Джуліан, напруживши м’язи щелепи.

— Як для того, хто не платить, ви занадто вимогливі, — підморгнула дівчина. Проте Джуліанів вираз обличчя не пом’якшився.

— Що сталося? — поцікавилась Скарлет.

— У нас майже не лишилось часу.

Джуліан насупився, коли згасли кілька ліхтарів, які обрамляли канал. Човен плив далі, а свічки згасали одна за одною. Димок від них серпанком стелився над водою й танув. Кілька людей ще й досі тинялися брукованими вулицями.

— Це так тут сповіщають час? Ліхтарі гаснуть із наближенням світанку? — Скарлет кинула стурбований погляд на Джуліана, а той лиш похмуро кивнув у відповідь. Загасли ще кілька свічок.

Врешті-решт човен причалив перед довгим, хитким причалом, вкінці якого зорили на Скарлет двері їдкої зеленої барви. Стіни будівлі обвивав плющ. Хоча більшу частину будинку огорнула нічна пітьма, два ледь жевріючих ліхтарики освітлювали табличку над входом у вигляді білої змії, що звивалась навколо чорного виноградного грона.

Джуліан вже вискочив з човна, підхопив Скарлет за талію і поставив на причал.

— Хутчіш, — один ліхтар над входом згас. Здавалося, разом із ним потьмянів і колір дверей. Дверей майже не було видно, коли Джуліан рвучко відчинив їх, заштовхуючи досередини Скарлет.

Перечепившись, вона зайшла досередини, та перш ніж Джуліан спромігся ступити крок, ляснули двері. Дерево гупнуло об дерево, і важкий засув зісковзнув униз, лишивши Джуліана надворі.

11

 і, — Скарлет штовхала двері, намагаючись їх відчинити, поки огрядна жіночка у плетеному очіпку вішала важкий замок на засув.

— Ви не можете так вчинити. Мій...— Скарлет затнулася. Здавалося, коли б вона промовила це вголос, брехня наблизилася б до реальності, але щось всередині підказувало, що це було нечесно щодо графа. Джуліан пообіцяв, що ані граф, ані батько ніколи не довідаються про те, що відбувалося на цьому острові. Та хіба ж вона може бути впевнена в його словах? Та й навряд чи його насправді залишили надворі до ночі.

Але день на острові міг видатися гіршим за ніч. Скарлет пам’ятала, як було холодно у порожньому селищі, яким вони брели, перш ніж дістатися до маєтку з башточками. Джуліан зостався зачиненим надворі й саме тому, що пропустив її першою вперед. Він ризикував заради її безпеки, тож вона не могла його залишити.