Розділ «Ніч перед Каравалом»

9

ерші кроки до Каравалу Скарлет ступила в нічній пітьмі. Тим часом місяць десь тинявся в іншій частині світу. Лише кілька зірок-бунтівниць не полишили своїх постів нагорі, споглядаючи, як через ковану металеву браму Скарлет із Джуліаном вступає до царства, яке для інших людей існує лише у чудних казках.

Чорна пітьма поглинула все довкола, і тільки великий маєток уподібнився до світила. Загадкова будівля випромінювала світло — з кожного вікна линуло маслянисте сяєво, від чого здавалося, що вазонки під рамами наповнені зоряним пилом.

Кудись вивітрилися цитрусові пахощі, повітря стояло солодке й густе, значно солодше, ніж на Трісді, та чомусь Скарлет відчувала гіркий присмак.

При цьому вона й на мить не забувала про Джуліана, який важкою рукою тиснув на її плечі. Він збрехав, щоб потрапити на гру.

Тоді вона була занадто знервована, щоб сперечатися на вході, дуже хотіла потрапити досередини і знайти сестру. А нині побоювалася, чи не вляпалась часом у чергову халепу.

— І що то було? — нарешті запитала Скарлет, скинувши його руку. Дівчина на одноколіснику лишилась позаду, а до парадних дверей маєтку лишалось ще кілька метрів. Вони зупинились перед манливим світлом, що линуло від будинку. Неподалік бив водограй, жебоніння води приглушувало їхню розмову у разі, якщо хтось ще спускатиметься стежкою вниз. — Чому ти просто не розповів правду?

— Правду? — Джуліан видав глибокий звук, зовсім не схожий на його звичний смішок. — Я більш ніж певен, що їй би вона не сподобалась.

— Але ж у тебе був квиток! — вона почувалась так, неначе не зрозуміла жарту.

— Тобі здається, що та дівчина хороша і вона неодмінно мене б пустила, чи не так? — Джуліан ступив ближче. — Не забувай, про що я попереджав тебе у годинниковій крамниці: більшість людей тут не ті, за кого себе видають. Дівчина влаштувала виставу, щоб ти втратила пильність. Вона стверджує, що не хоче, щоб нас занесло надто далеко, але саме в цьому полягає гра. Легенда любить гратися, — швидко випалив Джуліан і хотів було ще щось додати, але в останню мить передумав.

— Не випадковим є вибір кожного гостя. Якщо тобі цікаво, чому я збрехав, то поясню, що твоє запрошення не призначалось для простого моряка.

«Ні, — промайнуло у Скарлет, — воно призначалось для графа».

Паніка розлилася в її грудях, коли дівчина пригадала незвичний зміст листа від Легенди. Той другий квиток призначався для її нареченого, а не для дикуна, котрий стояв навпроти й розв’язував краватку. Скарлет і так страшенно ризикувала, вирішивши взяти участь у грі на день. А видаючи себе за наречену Джуліана, вона накликає на свою голову біду. Хто знає, що доведеться робити їм разом із Джуліаном, ставши частиною гри?

Навіть якщо Джуліан чимось допоміг їй, неправильно було брехати, щоб віддячити йому. І це завжди приводить до негативних наслідків. Її життя — тому доказ.

— Нам потрібно повернутись і про все розповісти, — вона мовила. — Нічого з цього не вийде. Якщо мій наречений чи батько довідаються, що я вдавала, ніби ми...

Раптом Джуліан притиснув Скарлет спиною до водограю, обхопивши міцними руками її талію, значно дужчими руками, ніж її.

— Заспокойся, ягідко, — його голос був дуже м’який, але вона не могла заспокоїтись. З кожним словом він нахилявся дедалі ближче, поки вогні будинку не зникли, і перед її очима лишився тільки Джуліан. — Ані твій батько, ані люблячий граф ні про що не довідаються. Щойно ми зайдемо до будинку, лише гра матиме значення. Усім байдуже, хто є для кого, поки вони перебувають на острові.

— Звідки тобі це відомо? — поцікавилась Скарлет.

— Бо я вже грав, — підступна посмішка промайнула на його вустах.