Розділ «Ніч перед Каравалом»

Скарлет пригадала, як у годинниковій крамниці Джуліан сказав їй, що вона занадто високої про нього думки, якщо думає, ніби його турбує доля Телли. Він використовував людей. Звісно, зрештою це пішло на користь їм обом, але це не змінює факту, що Джуліан її використав. Вона пригадала перше враження — високий, брутальний вродливець, небезпечний, як отрута, влита у звабливу пляшечку.

Краще триматися від нього подалі. Так безпечніше. Можливо, сьогодні він і допоміг їй, однак втрачати пильності не варто. У нього були свої причини потрапити сюди. Крім того, коли наступної ночі вона нарешті знайде сестру, то вже не буде самотньою.

— Прощавай, — лиш відказала на його скупі слова і прошмигнула до своєї кімнати.

У пічці палахкотів вогонь, теплий та яскравий, розкидав мідні тіні по стінах, обклеєних квітастими шпалерами — білі троянди з яскраво-червоними зубцями у різні періоди цвітіння. Тріскіт дерева ніжно заколисував, ваблячи її до величезного ліжка з балдахіном — ніколи досі вона не бачила такого великого ліжка. Ймовірно, саме тому кімната вважалася особливою. Ліжко з білим балдахіном, що звисав з різьблених дерев’яних балок, м’якесенька перина, устелена шовковими подушками та стьобаними ковдрами, підперезаними яскравими бантами кольору порічок. Вона не могла дочекатись, щоб пірнути на перину, і...

Раптом стіна зникла.

Скарлет завмерла. Кімната помітно зменшилася в розмірах, стало душно. Спершу Скарлет здалося, що все те омана зору.

— Ні, — промовила вона дивлячись, як Джуліан заходить через вузькі двері біля гардеробу, який ще мить тому стояв біля стіни.

— Як ти тут опинився? — запитала вона, та перш ніж почути відповідь, усе й так чудово зрозуміла.

Підморгування. Ключі. Спеціальні умови — господиня навмисне дала одну кімнату на двох.

— Ти добряче постаралася, щоб переконати її, що ми закохані, — Джуліан не зводив очей із розкішного ложа.

Щоки Скарлет спалахнули кольором серця, крові та сорому.

— Я не казала, що ми закохані, я лише сказала, що ми заручені, — Джуліан сміявся, а приголомшена Скарлет сіла. — Нічого смішного. Ми не можемо тут спати разом. Якщо хтось нас побачить, це зруйнує мою репутацію.

— Знову ти зі своєю драмою. Тобі всюди ввижається крах твого життя. Я те й діло від тебе чую, що як хтось про щось довідається, то прощавайте заручини з графом!

— Ти ж бачив мого батька. Якщо він довідається, я...

— Ніхто не довідається. Гадаю, саме тому тут двоє дверей, і два різних номери, — Джуліан розлігся на величезному ліжку.

— Ти не можеш спати на цьому ліжку, — протестувала Скарлет.

— Чому ні? Таке зручне, — й по цих словах із гуркотом на долівку попадали Джуліанові черевики. Потім він зняв жилет, а за ним почав розстібати ґудзики на сорочці.

— Ти що робиш? — зойкнула Скарлет. — Ти не можеш так чинити.

— Послухай, ягідко, — Джуліан зупинився. — Я ж казав, що не буду тебе чіпати, тож обіцяю дотримати слова. Але я не спатиму з ввічливості на долівці чи на тій крихітній кушетці. Ліжко досить велике, щоб вмістити нас обох.

— Ти й справді гадаєш, що я ляжу з тобою в одне ліжко? Ти що сказився? — дурне питання, адже так воно й було. Джуліан знову заходився розстібати сорочку. Скарлет була впевнена, він робить так тому, що знає, що їй подобається його тіло. А може, він просто полюбляє хизуватися.