Розділ «Ніч перед Каравалом»

Скарлет ще раз зиркнула на гладенькі м’язи і відвернулася до дверей.

— Я спущуся вниз і дізнаюся, чи не має в неї вільної кімнати.

— А як нема? — поцікавився Джуліан.

— Тоді спатиму в коридорі.

Джентльмен би заперечив, але ж Джуліан не з таких. Щось м’яке упало на підлогу, мабуть, його сорочка.

Скарлет потягнулась до скляної ручки на дверях.

— Стривай...

Біля її ніг лежав обрамлений золотом квадратик. Конверт. На ньому каліграфічним вишуканим почерком було зазначене її ім’я.

— Знайшов на ліжку. Здається, це твоя перша підказка.

12

абуся Скарлет розповідала, що для магістра Легенди Каравал був ігровим полем. Він знав про кожне слово, навіть якщо воно вимовлялося пошепки. Його очі помічали кожну тінь. Ніхто ніколи не бачив Легенди, а навіть якщо й бачив, то не знав, що то був він. А от Легенда спостерігав за кожною подією Каравалу.

Скарлет могла заприсягтися, що відчувала його пильний погляд на собі, коли вийшла в коридор. Коли вона розглядала лист, ліхтарі зі свічками спалахнули яскравіше, наче зацікавлені очі.

Конверт нічим не відрізнявся від тих, що їх досі надсилав Легенда — кремовий папір з позолотою, оповитий дивовижними таємницями.

Коли вона його розгорнула, кілька пелюсток червоних троянд упали на долоню, а з ними і ключ з тонкого зеленого скла. Подібний на ключ від кімнати, але на цьому було вигравіювано цифру п’ять й прив’язано тоненьку чорну стрічку з широкою смужкою паперу. На ній зазначалося ім’я: Донателла Драґна.

Скарлет знала, що це мала б бути перша підказка, та ключ скидався більше на подарунок від Легенди. Так само як і сукня, і запрошення на острів. У годинниковій крамниці Скарлет не вірилося, що вона особлива, та відчувши дотик магії Каравалу, вона відкрила своє серце для сподівання, що Легенда і справді ставиться до неї інакше. Знову піклується про неї й підказує, де сестра. На мить Скарлет здалося, що все буде гаразд.

Вона пішла коридором до сходів, що вели на третій поверх. П’ятий номер розташовувався за одинадцятим: квадратні смарагдові двері зі скляною зеленою ручкою, яка скидалася радше на масивний коштовний камінь. Яскравий та показний — саме для Телли.

Скарлет вставила ключ у замок, але за дверима чулося надто вже гучне дихання як для Телли. Коли Скарлет притулила вухо до дверей, поза шкірою їй сипонув мороз.

Гуп.

Щось важке упало на підлогу.

Стогін.