Розділ «П’ята ніч. Остання ніч Каравалу»

Остання ніч Каравалу

35

овсюди сяяли зірки.

Досі небачені сузір’я прикрашали купол безмежної, чорнильної ночі. Вона опинилася на балконі без перил. Блискучу смужку оніксової долівки вкривали великі ліжка, забарвлені відтінками зоряного пилу, а з маленьких чаш виблискували сліпучі блакитні язики полум’я.

Угорі, так високо над рештою світу, мало б бути холодно, але тут навпаки було досить тепло. Скарлет вилізла з проходу, зачепивши ґудзиками сукні поліровану долівку. Тут відчувався дух Легенди. Здавалося, навіть у чашах потріскували не дерев’яні, а оксамитові колоди, просочені чимось солодкавим. М’яке повітря наче було просочене отрутою. В глибині приміщення стояло величезне чорне ліжко з купою темних, як страшний сон, подушок.

Скарлет не знала, для чого Легенді ця кімната, проте сестри тут не було...

— Скар? — гукнула з ліжка невеличка фігура. Медові кучері танцювали довкола обличчя, котре можна було б назвати янгольським, якби не лукава посмішка.

— Серденько моє! — скрикнула Телла, зістрибуючи з ліжка й ніжно обіймаючи Скарлет, перш ніж та встигла добігти до середини кімнати. Її сильні руки змусили Скарлет повірити, що щасливий кінець можливий. Сестра жива. Вона була ніжною, як промінь сонця для зерна, з якого поростає мрія.

Тепер Скарлет потрібно було лише повернути Джуліана.

Скарлет вирвалася з обіймів, аби впевнитися, що це дійсно Телла, котра хоч і часто її обіймала, але ніколи так міцно.

— З тобою все гаразд? — вона пильно оглядала сестру, аби переконатись, що в неї немає ран чи синців. Скарлет не могла дозволити хвилюванню змусити її забути, для чого вона тут. — З тобою добре поводились?

— Ой, Скар! Завжди ти переймаєшся. Я така рада, що ти нарешті тут. Бо я вже почала хвилюватись, — Телла зробила глибокий вдих, чи, може, то вона затремтіла, адже стояла лише в тоненькій, блакитній нічній сорочці. — Я почала боятись, що ти ніколи не доберешся сюди. Не те, щоб тут було погано... — Телла махнула рукою на зірки, які, здавалось, були так близько, що їх можна було схопити й покласти до кишені. Занадто близько, на думку Скарлет. Як і низька крайка довкола балкона без поруччя, що ледь виступала над підлогою. В’язниця, замаскована під розкішну кімнату з чудовим видом.

— Телло, вибач.

— Усе гаразд. Мені просто було страшенно нудно.

— Нудно... — Скарлет здивовано поглянула не Теллу. Звісно, вона не думала, що Каравал змінить її сестру так само сильно, як її саму, але «нудно»?

— Ти тільки нічого не подумай. У мене тут купа привілеїв, і ставились до мене чудово... Господи, — Телла здивовано поглянула на сестрині закривавлені пальці та сукню. — Що трапилось? Ти ж уся в крові!

— Це не моя, — у горлі виникла грудка, коли вона поглянула на долоні. Лише одна його крапля подарувала їй день Джуліанового життя. Стало млосно від думки, скільки ж днів розлилось по її тілу — днів, які він мав би прожити.

— Чия це кров? — скривилась Телла.

— Я не хочу зараз про це розповідати, — Скарлет не здатна була дібрати слова. Треба було забиратись звідси, подалі від Легенди. Але вона мала знову його знайти, якщо хотіла забрати у нього бажання і врятувати Джуліана.