Розділ «Ніч перед Каравалом»

— Телло — Скарлет потягнулась до ручки. — У тебе все гаразд?

— Скарлет? — голос Телли звучав напружено, вона часто дихала.

— Так! Це я, іду до тебе!

— Ні, зачекай!

Щось гупнуло знову.

— Телло, що у тебе відбувається?

— Нічого, тільки... не заходь.

— Телло, якщо щось сталося...

— Нічого не сталося. Я тут... я зайнята, — відрізала Телла.

Скарлет вагалась. Щось сталося. Голос видавав Теллу.

— Скарлет! — слова Телли залунали чіткіше, ніби вона підійшла до дверей. — Якщо ти зайдеш, то більше слова від мене не почуєш.

Затим долинув ще один голос — низький, чоловічий:

— Ти чула свою сестру.

Слова зрикошетили звивистим коридором, вдаривши Скарлет, наче порив різкого вітру, що пронизав кожну оголену частину тіла.

Вона пішла геть із відчуттям п’яти різних відтінків власної дурості. Вона так переживала за Теллу, а тій, звісно, було байдуже. Здається, Телла навіть не думала про неї. Явно не в ліжку з молодиком.

Це й не дивно, бо сестра завжди була така навіжена, їй страшенно подобалося вскакувати в якісь неприємності. Але Скарлет образилася не через її навіженство. Телла для неї була найдорожчою людиною у всенькому світі, і Скарлет завжди боліло, що це почуття не взаємне.

Коли мати, Палома, покинула їх, здавалося, батько позбувся всіх людських чеснот. Доти в нього були суворі правила, а потім стали жорстокими, так само, як і наслідки за їх невиконання. Якби Палома лишилась на Трісді, все було б інакше. Скарлет пообіцяла, що ніколи не залишить Теллу, як це зробила їхня мати. Вона захищатиме сестру. І хоча Скарлет була лише на рік старша, вона взяла на себе обов’язок піклуватися про сестру. Так і не зогледілася, як її зіпсувала. Телла завжди думала лишень про себе.

У кінці коридору Скарлет перечепилась і впала на підлогу. Тіло занило від шорстких дерев’яних дощок. На нижньому поверсі було значно холодніше, ніж нагорі — чи то її морозило від Теллиних слів. Телла обрала когось іншого, а не її, Скарлет. Надала перевагу молодикові, імені котрого, мабуть, і не знала. Скарлет завжди побоювалась чоловіків, а от її сестра навпаки любила їх (хоч завжди помилялась із вибором), сподіваючись, що знайде того, хто компенсує брак батькової любові.

Скарлет спершу хотіла повернутися до свого номера. Теплий, з великою кількістю ковдр, але тепло усього світу не могло переконати її спати в одному ліжку з Джуліаном. Вона могла спуститися і попросити вільний номер, але розуміла, що то була безглузда ідея. А надто вже після того, як вона здійняла ґвалт, щоб Джуліана впустили досередини. Джуліан дурень.

«Дурень. Дурень. Дурень....» Вона подумки повторювала це слово із заплющеними очима.