Розділ «Четвертий день Каравалу»

22

карлет прокинулась, і світ для неї набув смаку брехні й золи. Вогкі покривала прилипли до спітнілої шкіри, просякнувши їх страхітливим сном, засипаним жалобними чорними трояндами. Принаймні Айко не збрехала, що сон Скарлет запам’ятає. Згадки про останні хвилини до смерті були розпливчастими, а сни — до реалістичності чіткими. Вони були настільки переконливими й реальними, як руки, котрі її обіймали. Джуліан.

Його рука лежала трішки вище її грудей. Скарлет зробила різкий вдих. Мертві Джуліанові пальці торкались її шкіри, а мармурова крига грудей холодила її спину з беззвучним серцем всередині. Вона здригнулась і ледь чутно зойкнула. Боялась пробудити його з мертвого сну.

Вона пригадала його образ зі сну: циліндр, байдужий вираз обличчя — саме такий вираз вона могла припасувати Легенді, а Джуліан був таким само вродливцем, яким вона завжди уявляла собі Легенду.

Скарлет пригадала нажахані очі власниці готелю, коли та вперше побачила Джуліана. Тоді Скарлет подумала, що це через те, що вони спеціальні гості Легенди. Але що як це через те, що Джуліан насправді був Легендою? Він стільки всього знав про Каравал. Знав, що робити, коли вона помирала. І Джуліан міг без жодних перешкод покласти троянди у кімнату.

Раптом спиною вона почула стукіт серця.

Джуліанового серця.

Чи ж то серце Легенди?

Ні.

Скарлет заплющила очі й вдихнула, намагаючись заспокоїтись. Її не раз попереджали, що гра бавиться з нею. Однак це не могло бути правдою. Вона не знає напевне, коли саме це сталось, та якоїсь миті, у цьому світі, сповненому дивовиж, Джуліан став для неї особливою людиною. Вона стала йому довіряти. Якщо Джуліан справді був Легендою, усе, що мало значення для неї, для нього було лише грою.

Джуліанові міцні груди піднімались й опускалась за її спиною, поступово тіло сповнювало тепло. Скарлет відчувала жар скрізь, де торкались їхні тіла. Під колінами, в попереку. Дихання Джуліана пришвидшилось, коли він посунувся до неї ближче, а пальцями торкнувся ключиці.

Синій слід від проколу на кінчику одного з пальців змусив її щоки спалахнути й пригадати його кров на язиці і смак губ, коли він пив її кров. Найінтимніша річ в її житті. Вона хотіла, щоб усе, що тут відбувається, було справжнім. Скарлет хотіла, щоб Джуліан був справжнім.

Але...

Справа не лише в її бажаннях. Скарлет пам’ятала, як кожного разу Джуліан їй розповідав, що Легенда пречудово знав, як шанувати своїх гостей. Згідно її сну, він не лише шанував своїх гостей. Він змусив жінку так закохатись у себе, що вона вкоротила собі віку. «Легенда любить гратися з людьми, ігри його жорстокі. Одна з найулюбленіших — закохувати у себе дівчат». Ця думка стисла горло Скарлет аж до відчуття жовчі. Якщо Джуліан був Легендою, він спокусив Теллу ще до початку гри. Можливо, він звабив їх обох.

Від цієї страхітливої вірогідності їй боляче звело шлунок. З хвилюючою ясністю вона пригадала останні миті перед смертю. Варто було йому попросити — і вона віддала б йому не лишень свою кров.

Треба якомога швидше звільнитися з обіймів, перш ніж Джуліан прокинеться. Вона й досі сподівалась, що він не Легенда. Але якщо припустити, що це не так, вона однаково ризикувала. Скарлет ніколи б не викинулась у вікно через чоловіка, але сестра її імпульсивніша.

Скарлет навчилась приборкувати власні почуття, а от Теллу навпаки несло за її мінливими емоціями та бажаннями. Скарлет розуміла, що Легенда під час гри міг підштовхнути Теллу до будь-якого нерозважного вчинку, а це означає, що Скарлет мусить її врятувати.

Скарлет повинна розшукати Данте. Якщо Роза його наречена, то тоді він напевне знає, чи справді Джуліан — Легенда.

Скарлет затамувала подих і обережно прибрала Джуліанову руку зі своєї талії.