Розділ «Марш до моря»

— Як же цей довбаний ідіот зумів так близько підібратися, — вигукнув він, не звертаючись ні до кого осібно.

Кавові чашки змахнули зі столу, бо туди мали покласти полковника Тіка, а власний Шерманів скручений мундир мав би слугувати за подушку. Хоч і блідий від болю, Тік більше переживав, що йому попсували форму. Йому, здавалося, незручно лежати у присутності головного командування. Він спробував підвестися.

— Не дурій, Тіку, — промовив Шерман і притис його до столу.

Серед трьох хірургів, що мали прибути на місце події, був Рід Сарторіус. Він одразу виділився з решти. Спочатку запропонував полковнику знеболювальне. Але той відмовився. Куля пробила ребро, але лишила по собі гарний вхідний отвір, аби дістати її без ускладнень. Поприбирав з рани скалки кістки, перев’язав дві маленькі судини, з яких струменіла кров. Рід проперкутував грудну клітину і задоволено відзначив, що легеня не спалася. Він наклав на рану шви і поклав зверху пов’язку, але не перебинтував її. Покликав санітарів із катанкою і сказав полковнику Тіку, що йому потрібен спокій у наметі армійського шпиталю.

Увесь цей час генерали стояли й дивилися, як студенти медичного коледжу. Генерал Шерман без зупину сипав питаннями: «А це що таке? А це для чого? А чому ви це робите?» Рід ігнорував їх, що Шермана дуже вразило.

Надавши своєму асистентові післяопераційні рекомендації, Рід пішов оглянути чорношкірого, що й досі валявся надворі під будинком суду. Шерман спитав у свого штабу:

— Хто цей полковник? Як його звати? Він тримав себе, як солдат, геть не схожий на людей із медичного департаменту.

На світанні наступного дня Арлі Вілкокс був розстріляний командою розстрілу. Церемонію доповнювали офіцери на конях, військовий оркестр, труна із сосни та частина в’язнів-конфедератів, яких привели сюди з метою напучування. Арлі намагався до останнього всім довести, що він — почесний в’язень, що неабияк смішило його варту; вояки навіть запевнили його, що саме з цих міркувань його розстріляють, а не повісять.

— Ну що ж, Віллі, — сказав він фотокартці в кишені. — Осьо ми і вернулися до того, де були ще у Мілледжвілі. Але принаймні до розстрілу лаштуються кляті федерати, а не наші, і це дозволяє мені припустити, що згодом, з Божої ласки, мене пошанують, як мученика.

Арлі змусили копати собі яму. Він рівняв кути вістрям лопати і примовляв:

— Ось буде і мені нова хатка, хочу, аби тут було гарненько.

Кальвіна не стратили разом з Арлі, бо, по-перше, він був поранений, а по-друге, ступінь його участі лишився незрозумілим. Були певні питання, як-от, чому б це негрові брати участь у такому злочині? Рід Сарторіус мав визначити, коли Кальвін Гарпер достатньо одужає, аби постати перед судом.

А наразі Ріду прислали наказ, згідно з яким його долучали до штабу Шермана. Він мав супроводжувати генерала до генштабу Армії Потомака у Сіті Поінті, Вірджинія. Він і приблизно не міг собі уявити, кому він там знадобився, на якій посаді буде кориснішим армії, якщо не працюватиме полковим хірургом?

Не знаючи, чи надовго його перевели, Рід розраховував вернутися перед тим, як треба буде виписувати негра. Ніс йому було зламано біля основи, а обидві рогівки — обпечені. Сліпота могла бути частковою чи повною. Було ще зарано говорити щось певне. Він залишив інструкції щодо нагляду за пацієнтом, спакував трохи речей, узяв і свого медичного саквояжа та й вирушив у дорогу, не кажучи нікому, куди саме їде.

Він досі був злий через смерть Ельбіона Сімса. Не можна було лишати того чорного малого із ним наодинці. Звісно, це передовсім моя провина — покладатися на людей, що не мають медичної освіти. Стівен Волш та його міс Джеймсон — ще такі діти. Вони не хотіли нічого поганого, але гляньте, що я втратив. Коли повернуся, відішлю Волша назад, до його полку. Дівчинці доведеться самій за себе дбати.

VIII

Локомотив привіз їх до міста Моргід, а потім вони зійшли на борт прибережного пароплава, аби за ніч дістатися до Сіті Поінта. Море було гладеньке, мов скло, але Шерман спитав:

— Що у вас є від морської хвороби?

Рід призначив настоянку опія, і Шерман радо її випив.

— Серед того, про що збираюся говорити із Грантом, — ота справа із негром, — сказав тоді Шерман. — До міста також прибудуть певні документи з Півдня, що того стосуються. Я ще хочу, аби ви пильно придивилися до Гранта, коли ми туди прибудемо. Скажете мені, що в нього з печінкою. Сподіваюся, що все гаразд. Краще, аби не кидав пити — коли набирається, то швидше думає. Можу визначати, коли він пише листи під мухою, вони точно сформульовані, по суті, ясні, чудово складені та приємні для читання.