Розділ «Марш до моря»

У будь-якім разі, думав собі Кальвін, якби Арлі і хотів заподіяти якусь шкоду, він би вже це зробив. У нього точно вже був шанс, адже він був так близько біля Шермана. Кальвін глянув на генералів, що позавмирали у мовчанці на тлі білих колон суду, і подумав, гарне вийшло б історичне фото, якби тут справді йшлося про те, аби його зняти. Але він таки зробив дещо. Платівка, яку він вклав до фотоапарата, не була вкрита емульсією — картинка там не відіб’ється. Аби перестрахуватися, він приладнав до апарата об’єктив, що не підходив для такої фокусної відстані. При цьому почувався він досить незвично, зраджуючи власне уміння, відмовляючи історії в її законних правах. Проте він був серйозно налаштований. Хай би що тут відбувалося, хай би що замислив цей шизонутий реб, йому не вдасться зняти фото.

Оскільки генерали його слухались, Арлі трохи самозамилувався. Поли його пальта тріпотіли, як він смикався уперед і відскакував назад, зсував капелюха містера Калпа собі на вуха й вихваляв вид, що відкривався перед ним. Ця мить закріпиться в віках, Джошуа Калпу з фотографічного салону надано велику честь зробити цей знімок.

Шерман починав нервувати, відвертав голову, аби пробурмотіти щось, чухав бороду, міняв схрещені ноги.

— Ні, джентльмени, — казав Арлі, поки фотоапарат на витримці, — ви не можете поворухнути й пальцем, бо ж зіпсується ціла картинка. Здавалося, він лише зараз помітив, що з Шерманом щось негаразд. — Сер, — сказав він, — чи не могли би ви надіти на голову тимчасовий обруч? Поки тривають приготування, ви можете непокійно поводитися, а без абсолютної нерухомості ваше зображення не буде чітко відбите на платівці.

Шерман спохмурнів, але кивнув, і Арлі послав Кальвіна до воза по обруч, каліброваною смужкою прикріплений вертикальною пряжкою, Кальвін знав, що в такому ранковому світлі обруч не потрібен, бо витримка триває секунд десять. Але в нього з’явилася можливість. Він стояв позаду Шермана, укріплюючи обруча, і шепотів йому на вухо, не справляючись із схвильованим диханням:

— Сер, це не американський фотограф. Це псих-реб.

І тут же втік. Шерман не міг ворухнути головою.

— Що, — перепитав він? — Що сказав цей негр?

Поглядаючи, як Арлі займається апаратом, Кальвін хутко підійшов до полковника Тіка, що стояв у тіні збоку тераси.

— Сер, — сказав він, — містер Джошуа Калп помер. Чоловік, що носить його одяг, — це божевільний солдат-реб.

— Про що ти говориш, — перепитав Тік, — який ще реб?

Полковник схопив його за плече, але цієї миті Кальвін застиг на місці, дивлячись, як Арлі відкручує об’єктив від апарата. Він що, дізнався, що там стояв неправильний об’єктив? Але як то можливо? Вириваючись із хватки полковника, Кальвін біг до апарата, відчуваючи, що з ним роблять щось неправильне. Арлі засунув голову під темну матерію. Було чути його приглушений голос:

— Не смикайтеся зараз, генерале Шермане, ось він, настав час експозиції!

Потім заявилося обличчя Арлі, набувши хижого виразу, якого Кальвіну не забути до кінця днів. З дірки, де мав би бути об’єктив, цього Кальвін вчасно не помітив, стирчало дуло пістолета містера Калпа. Перший постріл, мов стрижень з вогню, промчав повз Кальвіна й осліпив його. Він кинувся на апарат, збивши його приціл набік, і другий постріл влучив просто в груди полковнику Тіку, пришивши його до землі, хоча Кальвін не міг цього знати. Він був на колінах, у голові сяяли яскраві спалахи, а коли підніс до очей руку, виявилося, що очі в нього мокрі. Не знав, що означає ця вологість, доки не проковтнув якусь рідину. Всі навколо стріляли. Він чув, як хтось біг сходами, як ревів Берт, його мул. Стоячи навколішки, заюшений кров’ю, що стікала йому до горла, він відчув гострий дотик багнета до спини.

Після того, як Арлі вдруге спустив курок, відстрибуючи зі шляху фотоапарата, що падав на нього, він кляв Кальвіна, відійшовши назад і, в той час коли до нього підходили кілька вояків, скинув із себе пальто й капелюх містера Калпа і чекав, поки його схоплять, в акуратно застібнутому сірому мундирі, позиченому зі складу армійських форм містера Калпа. Його збили з ніг ударом рушниці, притисли до землі, хтось став на нього чоботом, а потім ривком підвели на ноги, він же увесь цей час не припиняв скаржитись на грубе поводження:

— Сто чортів, ну так же не можна, ви ж майже плече мені зламали. — А, коли його виводили, він волав про те, що хоче ділити ув’язнення зі своїми братами, солдатами КША. — Це був почесний акт війни, — вигукував він. — Я ж солдат!

Схвильована варта швиденько скупчилася довкола одинадцятьох генералів. Злегка приголомшений Шерман наказав, аби Тіка віднесли до зали нарад. Коли генерали переконалися, що Шерман цілий, порозпитали один одного, чи ніхто не поранений. Виявилося, що обійшлося. Всі зійшлися на тому, що слід вернутися до зали суду, аби заспокоїти нерви кавою та бренді.

— Може, ну її к бісу, ту каву, — пихтів Кілпатрік, важко гупаючи по сходах. Решта гідно прослідувала за ним, з усіх сил намагаючись аж так не поспішати, хоча один чи два з них таки озирнулися глянути, чи ніхто з натовпу не поціляє їх з пістолета.

— Це так вражає, — сказав хтось із них. — Ми, звиклі до зливи з куль, а ця ситуація здалася екстраординарною.

Шерман на хвилину затримався на сходах, дивлячись на скупчення народу через вулицю.