Розділ «Марш до моря»

— Як же ми це зробим?

— Спочатку до Колумбії. Твоя мама знає там міс Емілі Томпсон, ось вона вам поможе.

Перл дістала з кишені на спідниці зав’язану хусточку, розв’язала її і віддала хлопцеві одного із своїх дорогоцінних золотих орлів. Він тримав його в руці і дивився.

— Це — двадцять федеральних доларів.

— Авжеж, братик нумер два. Цього вам на трохи стане. І запомни до кінця жизні, що це я, Перл, дала тобі свободу, свободу іти додому.

Хлопець перекрутив орла у пальцях.

— Це монета від Роско, він дав її мені, монета, яку негру зарабатувати було всю жизнь, а я даю її тобі. Шоб ти у своїм житті не робив, нічо не хватить, аби віддати цей долг назад. Просто хочу, аби ти знав це.

Перл повернулася до Метті і взяла її за руку.

— Бувай, мачухо. Дякую за уроки читання. Твій малий відведе тебе додому до Філдстоуна. Може, полишалися які рабські халупки, стоять там, то вам буде де жити.

Дійшовши до дверей, Перл сказала братові номер два:

— У твоєї мами не всьо в порядку в голові. Подбай про неї, ладно? Бо я вернуся і перевірю. — І вибігла з дверей.

V

В неділю рано-вранці Г’ю Прайс, який їхав із дивізією генерала Карліна на початку лівого крила Слокума, відчув, що щось негаразд. Був сирий весняний день, коли весняна енергія відродження видається лиховісною, а кров нервово струмує по жилах. Небо вібрувало від насиченої сяйливої блакиті, а все, що можна було бачити на землі, було якогось неприродного кольору: ліси, улоговини, скелі та трава, навіть багно на дорозі — усе чудово відповідало світу, який, відчував Прайс, ось-ось вибухне. Звісно, він мав реальні підстави для своїх побоювань. У ніч перед тим надійшли звіти, що неподалік відбувається значне переміщення сил ребів. Хоча ці дані не особливо вразили генералів Шермана та Слокума, Шерман взагалі надавав їм так мало значення, що поїхав геть, аби приєднатися до крила генерала Говарда, що більше десятка миль на схід — наказ бригадного генерала Карліна було віддано під час готування до бою. Сам Карлін нервово скакав навіть попереду своїх, що вирушали в напрямку ребівської кавалерії, аби перевірити позиції.

Бригади наступу наближалися до злиття двох доріг, одна з яких вела на схід до мосту Кокс та Голдсборо, інша — до Бентонвіля. На роздоріжжі була плантація, відома серед офіцерів як маєток Коула. На милю позаду у північно-східному напрямку стояли густі ліси з чорної сосни. Хай би хто був той Коул, його землі, поля та ліси ставали на кін, не в плані їхньої вартості чи володіння ними, а просто тому, що дві армії зійшлися на цих теренах. Попереджувальний вогонь артилерії з правого флангу Карліна зупинив просування бригад наступу, і так розпочався день.

Лише коли війська було дислоковано, а їхні земляні загородження поспіхом зведено — дивізія Карліна укріплена бригадами генерала Моргана — тільки тоді командувачі Союзу почали усвідомлювали справжній розмір сил конфедератів. Генерал Слокум під’їхав, аби поглянути на місце, й наказав просуватися. Війська Карліна та Моргана піднялися зі своїх укриттів, почали стріляти, а їх зустрів сліпучий вогонь піхоти, не лише з флангу, а й по довгій лінії, що тяглася до лісів і наче спалахувала при кожному залпі рушниць. Федератів було відкинуто. Прайс стояв поблизу обох генералів, які стежили за тим, як ад’ютант малює на простеленій на землі мапі креслення розташувань сил ребів, визначені з доповідей польових офіцерів. Креслення нагадало Прайсу Велику Ведмедицю або ж сковорідку для смаження. Вони як перебували просто всередині неї.

Прайс стояв поруч, тишком занотовуючи все, що відбувалося, почуваючись у безпеці хоча б тому, що в такій кризовій ситуації він, попри свій зріст, ставав невидимим для командування. Слокум — обличчя його було облямоване рівно підстриженим темним волоссям та вусами, разом із скошеною бородою, що робило його подібним до клерка — наказував підвести у повному складі два полки, що утворювали його крило. Потім він звернувся до одного з офіцерів штабу й відійшов з ним убік, стиха про щось говорячи, тримаючи руку на плечі в юнака. Прайс бачив, як лейтенант ствердно кивнув, віддав честь, скочив на коня. За мить він уже по великій кривій об’їхав позаду лінію повстанців. Прайс дивився, як він зникає з поля зору, але напрямок його руху був зрозумілий: він поскакав на схід, можливо, до мосту Кокс та Голдсборо, куди поїхав генерал Шерман, аби зустріти інше крило своєї армії.

Одразу по обіді новини перекотилися на милі назад, де, вгрузаючи у придорожню багнюку, стояв караван возів, і Сарторіус, відібравши з собою лише асистуючого хірурга, медбрата та Стівена Воліла, поскакав наперед, аби організувати хірургічний намет на полі бою. Те саме було наказано й кільком іншим полковим хірургам. Сарторіус та інші їхали верхи. Стівен керував чотириколісним возом із медикаментами та іншим медичним обладнанням. Просуватися вперед було важко, оскільки переважну більшість відстані потрібно було долати поза дорогою. Він чув, як у сумках дзеленчать склянки з ліками. Мули тягли з усіх сил, колеса застрягали в камінні, потім перестрибували через нього, небезпечно вгрузали у глибокі калюжі, Стівен сильно забився об жердину, коли хитнувся вперед. Тепер звуки сутички були різкі й добре чутні. Він чув вигуки, постріли рушниць, і, їдучи слідом за полковником до схилу, з якого виднівся плантаторський будинок, іще раз побачив, як виглядає бій.

Вони облаштували польовий шпиталь під чорним дубом на відстані десь біля двох сотень ярдів від останньої лінії укріплень з деревини та кущів, яке солдати ще не до кінця спорудили. Якщо вже почався бій, і за лікуванням прибували перші поранені, теоретично за ними мали б виїжджати санітарні вози, аби вивозити їх звідти. Санітар та асистуючий хірург облаштували на козлах операційний стіл, і Стівен виліз на нижче гілляччя дуба, аби підв’язати кути намета на місці стійок. Упоравшись, він заліз трохи вище, аби мати кращий огляд. Інша лінія військ Союзу тяглася праворуч, вигинаючись за імпровізованими укріпленнями, що перетинали дорогу. Позиція видавалася йому непевною, порожньою й непов’язаною. На полі не було артилерії. Його цікавило, де зараз реби, чому вони не нападають на явно неготовий до бою Союз.

Стрілянина на мить вщухла, і він почув пташиний спів.

Ближче до вечора офіцери на укріпленнях побачили, як їхні бійці, відбиті назад, повертаються і біжать, залазячи на укріплення, кричать, перечіпляючись один через одного.