Розділ «Марш до моря»

— А й про мене, якщо ці реби від нього позаражаються, — сказав офіцер. — Менше буде.

— Сер, синя уніформа її ніяк не зупинить.

Офіцер відстрибнув назад, боязливо косячись на в’язня.

— Офіцерський мундир також, — додала Перл.

— Я не хворий, — сказав Джеймі Джеймсон.

Офіцер із недовірою глянув на нього.

— Заберіть його звідси, — сказав він таким тоном, ніби це був його власний наказ.

— Якби він додумався вимагати письмового наказу, отут нам і хана.

— Ти все добре провів, Стівене Волш, — сказала Перл, обіймаючи його.

— Я не хворий, — вигукнув Джеймі.

Вони підвели його до мула зі зв’язаними руками, а інший кінець линви був намотаний на Стівенову руку.

Перл обернулася і глянула на нього.

— Заткни пельку, дурноголовий братику, — сказала вона. — Не може розібратися, що для нього добре, а що — погано.

Він лише зараз упізнав Перл.

— Не хочу нічого чути від чорнопикої дівки.

Вони не подбали про те, аби якось підготувати його, та коли вже повернулися з ліками, знайшли Метті, що сиділа всередині будинку, тож вони розв’язали хлопця і пустили до неї.

— Не те, що я б хотіла бачити або чути, — сказала Перл.

Всі збиралися в похід. Усюди по лісах і полях горни відтрубили наказ збиратися. Сарторіус, вийшовши з ферми, глянув на небо і вдягнув рукавички. Від дороги було чутно вигуки візників, гуркіт та скрип возів. Полкові санітарні вози полишали двір один за одним, аби приєднатися до процесії. Перл зібрала увесь небагатий скарб Метті в мішок і побігла до будинку, де й знайшла її з сином. Вони сиділи поруч на дивані, Метті ридала і тримала його руку, і вдивлялася в нього, при цьому Джеймі Джеймсон почувався якось незручно.

Перл відвела хлопця вбік.

— Коли ми підем, не втрапляй на око колоні в’язнів. Коли ребів помістять сюди, вони вже вільні і ними займаються ваші офіцери і навіть трошки їди вам лишать. Ти і твоя мама, не покидайте їх, а потім знайдете, як дістатися назад до Джорджії.