Розділ «Марш до моря»

Вона пройшла повз нього, навіть не глянувши. Сонячні промені відсвічували її втомлене обличчя, зморшки в куточках очей. На її щоках запеклися сльози, а губи стиснулися у вузьку смужку.

В Арлі з цього приводу було дві думки. По-перше, це напевне не була сестра Томпсон. І по-друге, він у будь-якому разі досі не вважав її такою привабливою.

Він глянув на довгу чергу попереду і знову повернувся подивитися на Емілі Томпсон, аж та перетнула площу і подалася вулицею. Він дещо розрахував і за мить уже сидів у фургоні поруч із Кальвіном.

— Щось я не бачу провіанта, — сказав Кальвін.

— Побачиш, містере. Лишень пожени цього чортового мула, куди я скажу тобі.

Арлі хотів одним махом убити обох зайців.

— Задовольняти потреби тіла, — промовив він, — уже не твоя турбота. Тож ти не заперечуватимеш, якщо я спробую її, як ти мав зробити, коли у тебе була нагода.

— Про що ви?

— Я не з тобою розмовляю, Кальвіне. Ось вона, за рогом.

Вона зайшла на просторе подвір’я будинку, який трохи постраждав від пожежі. Фасад був обпалений, гонтового даху наполовину не стало, і стебла в’юнкої лози звисали, наче мертві змії.

Кальвін зупинив фургон біля воріт. Емілі підходила до сходів ганку, й Арлі збирався зістрибнути й піти на приступ, думаючи, що неважливо, чи вона впізнає його, бо ж, зрештою, вона вже не в армії, і їй немає де просити допомоги, аж тут двері відчинилися, і на порозі з’явилася тлуста чорношкіра жінка, а за нею принаймні півдюжини дітей. Потім двері знову відчинилися, і вийшла ще ціла купа дітей. Тепер біля двадцяти чи тридцяти юрмилися навколо, розглядаючи все, що Емілі Томпсон принесла з базару.

— Тут ціла сотня бісових дітей, — сказав Арлі. — Щоб їх чорти взяли! Що ж я маю робити з такою юрмою бісових дітей?

Він спостерігав, як деякі з них зійшли сходами, і кожен узяв щось — курку, гуску, горщик, сорго — і почимчикував у будинок. Чорношкіра жінка підхопила мішки з рисом.

Це були страшенно поважні дивні діти. Вони зовсім не галасували.

Емілі стояла, поклавши одну руку на чоло, другу — на талію. Арлі така поза видалася дуже привабливою, вона свідчила і про смиренність і розпач чи покору будь-чому, що вже сталося чи станеться, якщо він вирішить виконати свій задум. Та поки він собі міркував, Кальвін уже скочив з передка і виніс з фургона фотоапарат і штатив. Що він робить, цей чортів нігер?

Арлі спостерігав за тим, як Кальвін підійшов до жінки, з хвилину поговорив із нею і встановив фотоапарат футів за двадцять від неї. Арлі подумав, що був саме час прийняти командування. Упевненою ходою фотографа-профі він ступив на подвір’я. За ним наче летіли поли його, Джошуа Калпа, пальта.

— Що ти в біса збираєшся робити, Кальвіне? — прошепотів він. Разом з тим він посміхнувся Емілі Томпсон і торкнувся свого капелюха, аби не дати їй розгледіти його обличчя.

— Я роблю те, що роблю. А саме — бачу речі, — відповів Кальвін. — Я бачу цю жінку і цих сиріток.

— То це вона тобі сказала, що це чортів сирітський притулок?

— Роззуйте очі. А що б іще це могло бути?