Розділ «Марш до моря»

— Так трапляється. Краще, ніж нічого.

— Ну ота психована жінка, яка зараз грає. Бачиш її? Присунься до мене ближче. Тепер бачиш? Це — вона, міз Джеймсон, і вона — моя мачуха, — сказала Перл, киваючи, аби підтвердити спорідненість. — Моя мачуха, яка і досі вміє грати на піаніно. Скільки жила там, я чула цей її бренькіт. Ох, і дістав він мене! Чорношкірі помирали у своїх бараках, а вона собі грає, їй до того байдуже. Вона мене ніколи не бачила, дивилася крізь мене, ця — моя мачуха, мадам-дружина — міз Джеймсон.

Присунувшися до Перл за її велінням, що його плече торкалося її плеча, хлопець інстинктивно розумів, що вона і гадки не має, як діє на нього цей дотик. Йому не хотілося усвідомити, що ця життєрадісна дівчина, від одного погляду якої у нього перехоплювало подих, ще зовсім юне дівча Перл бачила, що він ходить за нею хвостиком, і приймала це з усмішкою, наче дитина, що одразу ж сприймає нове знайомство як дружбу. Вона так звірялася йому, як не зробила б за подібних обставин жодна доросла людина. Це ж до якого жахливого стану вразливості довела його війна, що він так миттєво припав до неї? В його голові промайнула думка: коли він виживе, то стане їй за чоловіка.

Ще з дитинства Стівен Волш навчився жити наодинці зі своїми думками. Він був дитиною п’яничок і самостійно виховувався на вулицях Манхеттена і, наче самотній вовк, випрацьовував власні поняття гідності і цілісності життя, підмітаючи шинки і розносячи пиво. Стівен був твердий стоїк, але став ним за власним вибором, ніби постійні чвари в його родині та влучні бійки не відіграли жодної ролі у формуванні його характеру. На деякий час він попав під опіку єзуїтів, і він терпів їхнє виховання, аж доки вивчав назви книжок, що їх кожен мусить читати до кінця свого життя. Після чого пішов у власну науку шукати власні назви.

Він був дужий дев’ятнадцятирічний юнак із м’язистими плечима, шапкою чорного чуба, густими бровами, поважним поглядом та вольовим підборіддям. Будь-який офіцер відразу зрозумів би, що Стівен Волш надійний солдат, на якого можна буде покластися в складних обставинах. Та цієї миті сталий настрій його характеру був порушений палким бажанням і усвідомленням своєї самотності. Він ніколи особливо не переймався музикою, навіть коли доводилося під неї марширувати. А проте зараз дослухався до неї, вчуваючи в цьому вальсі заклик до сміливої дії. Ледь не зневажаючи себе, він не відхилився від Перл, прикидаючись, що не усвідомлює їхнього доторку, як вважав, що не усвідомлює його вона.

В армію він пішов, підмінивши собою мобілізованого синка багатих батьків, і за це отримав триста доларів. Тепер він згадав про ці гроші. Вони лежать у банку «Корн Ексчейндж» на Лейт-стріт.

Шерман прокинувся від власного зойку. Він спав одягнений, сидячи у кріслі. А ліжко для нього було розстелене. Коліна покриті пледом. Він рвучко підвівся й одразу ж відчув прохолоду. Де в біса він є? Накинувши плед на плечі, він підійшов до вікна і відгорнув завіси.

Світає. Він почекав.

Повільно і неохоче Колумбія приходила до тями, звільняючись від сірих пластів мороку. Він дивився через огорожу на вулицю з одиноких димарів та обвуглених дерев. А потім у перших льодяних виблисках нового дня місто, яке він побачив, здалось йому планом майбутнього міста, ніби Колумбію ще тільки почали будувати: вулиці лиш позначені цегляною основою, подекуди вже зведені кам’яні стіни; всюди купи попелу та колод — здається, що це привезені будівельні матеріали.

— Отож Південь покарано, — сказав він уголос. — Хоч це і не моїх рук справа, та не буду заперечувати, я втішений тим, що сталося.

Півночі він не спав, радячись зі своїм штабом та пишучи накази щодо кампанії у Північній Кароліні. Він перевірив годинник. П’ята ранку. Пора розібрати поставлені в козли ґвинтівки, дивізіям авангарду вишикуватися, обозам стояти готовими до виїзду. Цієї миті він почув віддалений сигнал сурми. Вигуки. Він кивнув, переконавшися, що армія знову готова до бою.

Та в цьому будинку аж надто тихо. Швидше б уже сісти верхи і за годину бути на марші. А будинок цей — підірвати. Куди в біса щезнув Мозес Браун з моїм сніданком?

Шерман знайшов недокурок сигари і прикурив. Ще раз обміркував свій план. Фланг Слокума рухається на захід від Колумбії. Фланги зійдуться у Вінсборо. Об’єднані сили удаватимуть, що прямують на Шарлотту, насправді повернуть праворуч і візьмуть Релі. Таким чином ми візьмемо Лі в лещата: Ґрант стисне його з півночі, а я — з півдня. А коли він покине свої укріплені позиції, аби виступити проти мене, що йому доведеться зробити, Ґрант візьме Річмонд.

Пихкаючи своєю сигарою, Шерман підняв руки і простяг плед наче крила перемоги на статуї грецької богині перемоги Ніки. Він посміхнувся і зробив коло пошани навколо кімнати.

Проте тут були технічні проблеми. Йому повідомили, що принаймні тисяча чорношкірих збирається приєднатися до нового маршу. Варто було лишень знайти можливість спекатися юрми у Джорджії, як от з’явилася іще одна. Цих людей годі переконати. Цікаво, де вони собі думають жити? На якій землі обітованій? До того ж серед них є і білі, які симпатизують Союзу і не можуть тут сподіватися на те, щоб залишитися в живих. Але ми — армія, а не допомогова організація.

А ще треба надіслати кур’єром листи міністру та генералу Галлеку, начальнику штабу, до того, як вони дізнаються, що тут сталося, від сторонніх осіб. Він дав ясно зрозуміти, що винуватець пожежі — генерал Конфедерації Гемптон, який, відступаючи, наказав спалити бавовну. За допомогою вітру сепаратисти самі спалили Колумбію. Хоча, звісно, він, Шерман, знає, що однаково звинуватять його.

— Не я влаштував їм ці Помпеї, які спостигли їх, — писав він. — Проте якщо мені судилося зіграти роль диявола, то я буду радий убратися в цю личину, аби лишень змусити їхні коліна труситися: а їхні зрадницькі серця калатати від страху. Невдовзі ми покінчимо з цими сепаратистами. І їм та їхній війні настане кінець.

Та ж де там Мозес Браун із моїм сніданком?

IX

Кальвін налаштував фотоапарат, аби зробити знімок старого міського дзвону, який криво лежав на руйновищі дзвіниці. Люди зібралися подивитися, тож Арлі мусив говорити через куточок рота.