Розділ «Марш до моря»

Вода дещо пожвавила Віла.

— Принаймні вони не можуть стратити мертвого, — пожартував він зі слабкою посмішкою і закашлявся.

— Це правда, — погодився Арлі. Він почав замислюватися над тим, чи справді Віл помирає. Здавалося, що хлопець раптово постарів. Наче йому вдалося обігнати Арлі і дістатися того віку, коли чоловіки стають старими і мудрими, а також повчають інших.

— Ти пам’ятаєш Коліс Мілл? — запитав Віл.

— Що ти сказав?

— Це те звідки я. Коліс Мілл — це недалеко від Ешвілла.

— Справді? А я, знаєш, із Гетлінбурга. Якраз по той бік від гір Смокіс Моунтіз.

— У нашому місті є кілька Кірклендів, — пояснив Віл. — Але наш будинок найбільший з-поміж усіх. Ти розкажеш їм, о’кей?

— Кому?

— Моїм батькам. І краще б ти застав батька тверезим. Скажи їм, що Віл воював і загинув за Конфедеративні Штати Америки. Зможеш це зробити для мене?

— Звісно, якщо до того дійде. Але ж ти розумієш, цього не трапиться. Бо ж, якщо ти помреш, як же ти побачишся зі своєю любою міз Томпсон і освідчишся. Я говорю про те, що коли ми їх знайдемо, то саме вона буде тебе доглядати, еге ж? Отож, який сенс помирати зараз, якщо ти не побачиш, як вона, усміхаючись тобі, кладе свою м’яку руку тобі під шию і піднімає твою голову, аби ти випив добрячого бренді чи навіть краще лаудануму або ще якогось снодійного, щоб утихомирити твою збуджену свідомість. Ти помітив, що навіть я набрався у них термінології? Врешті-решт треба замислитись, чи не піти мені в медичний коледж. Маю на увазі, у мене завжди росли руки з потрібного місця. Хіба що це, мабуть, не задум Господа, бо ж це в моїй голові не надто певна думка, автором якої він міг би бути. І без сумніву, це не Господь вклав у твою голову ці думки про смерть. Чорт забирай, у тебе немає нічого такого, що міз Томпсон не могла би виправити однією своєю усмішкою.

Віл мовчав.

— Я тобі раніше не казав, синку Віле, але хоч Господь і давав мені оті знаки, він завжди мав на увазі нас обох, бо ж ми були разом з того самого ранку, коли тебе кинули за ґрати навпроти мене. Щоб ти знав, це також зробив Господь. І я присягаюся тобі, що відчуваю, як таємниця його задуму поступово прояснюється. І я вірю, що тепер у будь-який день ми почуємо від Господа, що саме він запланував для нас обох у цій жахливій війні, і ще чому він витяг нас із Мелледжвіля та відрядив у подорож із чужою армією. Тут є якась важлива справа, що її нам необхідно виконати. І якщо ти гадаєш, що я беру надто високо, я маю на увазі, що ти схильний скептично до всього ставитися, то мушу нагадати тобі, що вісники Господні так само не належали до вищих суспільних верств, а Мойсей, до речі, навіть убив людину. І якщо Господь обрав нас, бідних солдат, — така його воля. Вочевидь, він вважає, якщо він може направити на путь істинний навіть нас, то так само може наставити і кожного іншого. Тобто навіть якби ти і погодився, що людство для нього — суцільне розчарування, окрім хіба що таких ангелів, як твоя міз Томпсон і, можливо, ота ще повія з зубами, як у кролика, з якою ти обіймався у Саванні. Але здебільшого Господь покладав на нас такі великі надії, а ми їх не справдили. Ми — його найбільша помилка. Тобто кажани — це теж його помилка, а ще кліщі, ґедзі, п’явки, кроти й отруйні змії — всі вони — його помилка. Але найбільшою з них є ми. Отож, коли я кажу тобі, що відчуваю: ця мить, з якою відкриються всі його наміри щодо нас, от-от настане, я хочу, аби ти мені вірив. До слова, я вже здогадуюся, що він там задумав для нас. Хочеш знати, що саме? Вілі? Ти хочеш нарешті дізнатися про наше можливе призначення?

Коли Віл не відповів, Арлі запитав:

— Ти заснув, синку?

Арлі пробрався до передка, де на кілку висіла гасова лампа.

— Я на хвильку заберу її, — промовив він. — Треба подивитися, як там мій пацієнт.

Як він і думав, у світлі лампи Вілові очі були заплющені, повіки і щоки — білі від пилюки з борошна, яке осіло з повітря. З таким ясним і спокійним хлопчачим виглядом, майже з усмішкою на побілілих губах, він мав поринути в якийсь солодкий сон, вочевидь, про Міз Томпсон. Звісно, будучи Вілом, йшлося там не про плотські з нею втіхи, а, мабуть, про те, як вони разом у церкві стоять перед священиком. «І зі мною, — подумав Арлі, — дружбою, що позаду вже приготував обручку».

VI

Як передовий загін лівого флангу генерала Слокума — вершники Кіла Кілпатріка, ескадрони, що складалися з кінноти та кінної піхоти, всього їх було біля п’яти тисяч, перейшли через річку Саванну і попрямували на північ, спалюючи села на своєму шляху. Здебільшого опір був мінімальний. По ходу маршу Кілпатрік награбастав чимало добра, і зрештою утворився цілий обоз фургонів, завантажених награбованим сріблом, чудовою постільною білизною, кришталем, дорогими напоями, обплетеними бутлями з вином, а також печеними пундиками, копченостями, яйцями, джемом, узваром та смаженими горіхами, кавою в зернах та іншими делікатесами.