Розділ «Марш до моря»

У шпаринах між колодами Джон молодший та його брат Джеймі побачили далеко між деревами, що росли на залитій водою оболоні, рухливі тіні. Їх ставало все більше і більше. І невдовзі в ранковому тумані появилася ціла армія. Солдати брьохали оболонню, подекуди вода доходила їм під пахви. Взуття та патронташі звисали з кінчиків їхніх багнетів.

— Не стріляти, — наказував лейтенант, бігаючи туди й сюди по позиції. — Не стріляти, — повторював він хрипким шепотом, ніби федерали, які були ще надто далеко навіть для того, щоб стріляти в них, могли його почути.

Кінноту відтягнули убік покрити фланги, та янкі було так багато і лише півтори тисячі піхотинців, щоб зупинити їх.

— О Господи, — вигукнув Джеймі. Він змерз і тремтів, його губи посиніли, і він боявся, що може упісятися. Брати через перестрілку понад річкою майже не спали вночі. А ще вони зголодніли, бо останню свою галету з’їли ще вчора. Джон молодший був на рік старший за брата і намагався заспокоїти переляканого Джеймі, удаючи з себе бувалого солдата.

— Та не хвилюйся, — сказав він, — ми тут так само захищені, як у форті. Вони до нас не дістануться: наші позиції над урвищем, до того ж ми маємо артилерію, а вони — ні. Вони не зможуть налаштувати гармату в болоті.

За мить Джон молодший дістав нагоду ткнути брата пальцем під бока — на підтвердження його слів їхні гармати відкрили вогонь, над головами засвистіли снаряди, що вибухали у воді, валячи дерева та підкидаючи в повітря людей. Та сині мундири не зупинялися, йшли, дехто штовхав перед собою колоди, що служили опорою для рушниць, з яких вони обстрілювали гармашів, відганяючи їх від гармат.

— Вони пустили в перших рядах своїх снайперів, — здогадався Джон молодший.

— Ми загинемо. Я не хочу помирати, — сказав Джеймі.

— Цить! Уяви собі, що тебе міг би почути тато.

— Ну його ж тут нема, еге ж? То я можу казати, що хочу.

— Згадай про щось приємне, а то ниєш, як боягуз.

— Наприклад?

— Я не знаю. Про щось. Як от вдома ми підглядали за чорношкірими дівахами, які милися в струмку.

— Атож.

— Хлюпаються оголеними і гадки не мають, що ми їх бачимо.

— Атож.

— Ота Перл, ота біла. Треба буде її трахнути перед тим, як це зробить якийсь нігер.

— Атож.

— Вона там найапетитніша.

— Атож.