Розділ «Марш до моря»

— Оце добре. І ми тут з генералом Шерманом, і його армія покінчить з усім, що лишилося від рабства. Скажіть, що ви розумієте це.

Метті кивнула.

— І по доброті душевній декого вас узяли з собою, бо ви попросили. Ви пам’ятаєте?

Метті кивнула.

— Добре. І я знаю, чому попросили. Ви шукаєте братика один і братика два. Чи не таму ви йдете з цією армію в надії, шо ви натрапите на своїх хлопців? Говоріть, леді. Чи не таму?

— Так, — прошепотіла Метті.

— Так, і ви вибіжите між двома арміями, і вони припинять стріляти, а ви заберете хлоп’ят і врятуєте їхні шкури. Правда?

— Так, — Метті розпрямила плечі і поклала руки на коліна. — Так.

— Ну ви є божевільна жінка, якщо так думаєте. Але ви — мати, а так думають усі матері. Це — материнське божевілля, та гадаю, буває й гірше. Але зараз ви мусите бути при тямі, спати підете лише тоді, коли прийде час. Знаєте чому?

Метті похитала головою.

— Бачите мій мундир? Я працюю санітаркою для полковника-хірурга, який намагався врятувати життя Хазяїна. Я скручую бинти, даю води чоловікам, коли в них спрага і так далі. Я корисна для цієї армії, яка годує мене і всюди возить, бо ж у цьому світі я не маю іншого дому. Ви чуєте мене?

Метті кивнула.

— Добре, то дивіться, мадам-дружино, в певному розумінні ви маєте бути їм корисною, бо ж якщо ви вже пристали, тепер це ваш обов’язок, бо їм потрібні всі жінки, які могли б помогти цим пошкодженим чоловікам.

— Що я маю робити? — запитала Метті, ледь не пошепки.

— Спитаєтеся міз Томпсон, коли ми станемо табором наступного разу, не сумнівайтеся, вона вам дасть достатньо роботи. Те, шо зможе робить Порл, ви точно зможете. Але тут ще одна справа, бо ви — слабка, ще в жалобі. Знаєте шо то?

— Ні.

— Добре, це те, про шо ви так ніколи і не подумали, коли я була дитиною у вашому домі. Ви можете навчити Порл читати. Ось починаючи з цього, — сказала Перл, подаючи Кларкового листа.

Метті простягнула руку, і Перл поклала в неї лист. Вони зустрілися очима.

— Так, не вистачало ще почати плакати через мене, — крикнула Перл, але марно. По щоках Метті Джеймсон линули потоком сльози. Вона хитала головою і кусала собі губи. Перл не знала чи заспокоювати її, чи на неї гримати. Раптово на неї наринула хвиля печалі, і ні з того ні з сього з її очей так само полилися непрошені, небажані сльози.

III