Розділ «Марш до моря»

— Скажемо Колхаус Вокер старший.

— О? — вона подивилася праворуч і ліворуч. — Я не бачу жодного молодшого поблизу.

— Міс Вільма, мем, — відповів Колхаус, широко і весело усміхаючись. — Давай-но лишень прийдемо до священика, і я обіцяю тобі, ти не встигнеш і оком повести, як буде тобі Колхаус Вокер Молодший.

XVII

Арлі з Вілом вже кілька днів не виходили надвір. А тепер вони стояли на Вотерфрант-стріт, і хоч день був тьмяний, захмарений, жмурились, наче їм очі сліпило яскраве сонце.

— Аж дивно, — сказав Арлі. — Чомусь місто стало раптом тихе.

Віл побіг до кінця вулиці, подивився.

— Вони попливли! — вигукнув він.

— Хто?

— Кораблі.

У денній сірості Саванна була схожа на місто привидів. Швидким кроком вони рушили непідметеними вулицями. Багато будинків і крамниць були темними. Місто виглядало спустошеним, хоча і не зазнало явних пошкоджень.

— Це місто виглядає, наче собака, що підібгала хвіст, — виснував Арлі.

— Бо, мабуть, тут побував Шерман, — сказав Віл.

— Схоже на це.

В одному місці на вулиці з’явився патруль, і вони сховалися в сквері, присіли за кущами. А патрульні вели кілька бідолашних солдатів, що відстали.

Ворота шпиталю були відчинені, а двір — порожній, за винятком хіба що санітарної карети Ракера, голоблі якого віткнулися в землю. Палата, в якій вони працювали, була майже порожньою, окрім кількох безнадійних поранених, які дивилися на них очима вмирущих. Єдиний лікар, якого вдалося побачити, був цивільний.

Операційна полковника Сарторіуса була порожня.

— От ми й попалися, — сказав Віл. — Поки займалися блудством, ціла армія зникла к бісовому батьку.

— Не смій говорити погано про блудство, — дорікнув йому Арлі. — Це ж справжній подвиг цілий тиждень трудитися в борделі.

— Я ще вчора казав тобі, що тут щось не те, коли ми залишилися удвох із дівками.