Розділ «Марш до моря»

— Тобі боляче?

— Ні-і.

— Тобі нічого боятися, правда ж?

— Шоби Перл налякалась, треба шось більше.

— Я тобі вірю, — сказала Емілі, дивлячись їй в очі.

І дві жінки посміхнулися одна одній.

XIII

Шерман дивився в підзорну трубу на форт МакАллістер, який охороняв Саванну з півдня, його огороджував чималий земляний вал з бруствером і ровом, а перед ним завали з повалених дубів, чиї загострені гілки правили за рогатки проти кінноти. Сонце було при заході. Він стояв на даху млина на лівому березі річки Огічі зі своїм зв’язковим офіцером Моррісоном милі за дві від форту. Над ними в нашвидкуруч спорудженому саперами воронячому гнізді стояв сигнальник Моррісона, який був на зв’язку з ескадрою адмірала Далгрена, що стала на якір в затоці Оссабо. Хоча флот і був тут з обмундируванням і взуттям, провізією і листами, яких солдати очікували вже багато тижнів, а проте не міг піднятися річкою, поки форт був у руках південців.

Охопивши місто дугою облоги з півдня та заходу, Шерманові чотирнадцятий, двадцятий, сімнадцятий і п’ятнадцятий корпуси сиділи в болоті, їхні окопи заливала вода і засипав пісок. Солдати сиділи голодні й холодні та ще й після того, як їм останнім часом доводилося йти сухим піщаним степом, а потім між затопленими рисовими полями, де харчів і не могло бути. Вони не могли розпалити вогнище, щоб зігрітися, бо їх би відразу обстріляли картеччю з гармат форту. Обоз із галетами, кавою і м’ясним скотом був далеко позаду та й не міг він поткнутися в цю холодну болотяну низовину, поки місцевість під обстрілом ворожої артилерії.

— Ваша дивізія штурмуватиме форт МакАллістер, — сказав Шерман генералу Гейзену. — На цьому крапка. Армія пройшла довгий шлях і заслуговує на спочинок. Візьмемо форт МакАлістер, а тоді і Саванну.

Тепер він бачив, як Гейзенові полки рухаються крізь ліс і займають позиції на узліссі.

— Повідомте адміралові Далгрену, що скоро штурм, — звелів Шерман.

— Потім накажіть Гейзену починати. Так, пора починати, пора починати.

За хвилину шеренги солдат у синьому вийшли на відкрите поле парадним кроком і рушили — побігли, взявши гвинтівки напоготів, освітлені вечірнім сонцем до форту, що був на відстані вісім сотень ярдів. Гармати конфедератів, старі «наполеони», негайно загриміли, стріляючи своїми круглими ядрами. Шеренги йшли з трьох напрямків — півночі, півдня та по центру. Майоріли прапори.

— Боже мій, вони просто чудові, — вигукував Шерман.

За мить сцену покрив дим із великих гармат, наче густий туман, і вітер приніс їдкий запах пороху. І тепер лишень подуви вітру дозволяли йому бачити окремі моменти бою, а дим здавався йому напівпрозорою вуаллю, в якій танцює богиня війни.

— Вона мене звабила — оголосив Шерман, спантеличивши здивованого Моррісона.

Хай там як, а Шерман, навіть бачачи лиш окремі моменти бою, упевнився в успішності штурму. Конфедерати поклали в полі звалені дерева, тепер за ними ховалися його солдати і вели вогонь із гвинтівок. А гармати південців стріляють не через амбразуру, тож його снайпери перестріляють артилеристів. Генерал прислухався до темпу пострілів, і йому здалося, що темп уповільнився. Білий дим баталії став розвіюватися, і тепер він бачив, як його солдати видираються на бруствер, дехто з них підірвався на закладених там мінах. Проте надходять нові шеренги синіх мундирів, і бруствер захоплено. Він бачив — іде рукопашний бій. Мусив опустити підзорну трубу, занадто був збуджений. Йому подобалися хоробрі солдати. А тут їх цілі полки. І він був зворушений цим до сліз.

Вже стемніло, коли Шерман прибув у форт. Він оглянув його і привітався з командиром захисників, молодим майором, який визнав, що не очікував штурму наприкінці дня.

Зійшов місяць, випромінюючи над мертвими, що лежали там, де впали, холодне біле світло. Проте серед них лежали і сплячі солдати. Шерманові солдати знайшли у льохах харчі і вино, а тепер от спали.