Розділ «Марш до моря»

Арлі сказав щось і мусив повторити, бо Віл не міг зрозуміти ні слова. В Арлі здулася щока, око було напівзаплющене, нижня губа опухла, і він втратив кілька зубів. А ще він шкутильгав, бо ж розійшовшись зі своїм опонентом, він підняв руки і добряче отримав по ребрах.

— Ось вони, твої люди, — це те, що вдалося зрозуміти Вілу.

— Ти кажеш — мої люди?

Арлі кивнув головою, вказуючи на людей, які реготали і тюкали на них.

— Одної крові, — сказав він.

V

Кларк розумів, що його надмірна увага до Перл була джерелом цинічної розваги для підлеглих. Перл була не першою чорною дівчиною, яку звільнили і якій приділяли особливу увагу. Багатьох негритянок, в першу чергу тих, чия шкіра була світліша, підбирали і саджали у фургони. Їх годували всілякими пундиками, дарували гарні убори, нахапані на плантаціях. Проте тут була інша ситуація, а яка саме, він і сам не міг пояснити. Він був страшенно зворушений цим дитям. Його переслідувало бажання щось зробити для дівчинки, зрештою постійно піклуватися про неї. Водночас Кларк розумів, що його потяг до неї недоречний. Він помітив, що вона тримається з якоюсь незавченою, природною елегантністю. Він порівнював її із бостонськими дівчатами свого віку. Все, що вони робили чи казали, було лишень ними завчено. Вони були неоригінальні і, якщо проблисне у котроїсь із них цікава думка, то вона її приховає, керуючись правилами благопристойності. Уміння й навики засвоювалися не для того, щоб творити, а щоб вийти заміж.

Кларк подумав, що, можливо, Перл є нащадком якоїсь королівської африканської династії, інакше як можна пояснити її гострий розум, такий потужний. Її бліді котячі очі помічали геть усе. Вона з підозрою ставилася до нього і взагалі критично до всіх чоловіків, вважаючи, що вони огидні. Тож вона так йому і сказала:

— Від вас, від білих чоловіків, смердить, як від Хазяйського корівника. Ані трохи не клаще.

— КРаще, — виправив він її.

— Не краще, — повторила вона. — Боже! Навіть смердючі брати, один і другий, клащі за цих.

— КРащі за цих, — ще раз виправив Кларк.

— Кращі за цих. Ці чоловіки ніколи не підмиваються, а лише какають на землю і йдуть далі, як тупі скотини.

— Скотина. Тупа скотина, — сказав він.

— Авжеж. А у волоссі закисле рушничне мастило. І Господь його знає, що ще росте і ховається там. Їхні ноги також смердять. Фу-у-у! У них що, не було матерів, щоб провчити їх?

— Навчити, — поправив він.

— Мабуть, не було.

Перл щовечора милася холодною водою із твердим милом у Кварковому наметі, поки той вартував назовні. Після цього вона йшла спати у невеличкий намет, що його Кларк встановив поряд із своїм. Він хотів, щоб інші чоловіки знали, що хоч вона і перебуває під його захистом, в його намірах немає нічого соромітного. Скидалося на те, що після кількох днів гиготіння та перешіптувань, солдати зрозуміли і прийняли дану ситуацію як вона є. Зрештою, вони і самі почали захищати її. Наприклад, сержант Мейлоун знайшов для неї уніформу барабанщика. Спочатку вона зраділа. Вони саме отаборилися в сосновому лісі, і вона вийшла зі свого намету, вбрана у гімнастерку і штані, щоб дати їм можливість помилуватися нею, не зважаючи на те, що одяг був трохи завеликий. На ній був ще й капелюх і срібні ґудзики, які вона натерла до блиску. Проте потім вона отямилася:

— Та ж я ніколи не грала на барабанах, — сказала вона.

— Невелике діло, — сказав Мейлоун. — Ми покажемо тобі, як треба.