Розділ 8

— Може, — зітхнув Естерад. — Хоча я сумніваюся, але, може, й так. У кожному разі, шлюб — то хоч якийсь шанс. Гмм… Та Цірі… Ха! Ковір і Цінтра. Гирло Яруги! Непогано воно звучить, непогано. Ладним би то був союз… Ладне споріднення… Але якщо ту малу придивився собі Емгир… Тільки чому саме вона з’являється у мене у снах? І чому я, до дідька, взагалі бачу уві сні якусь дурню? В Еквінокцій, пам’ятаєш, тоді, як я і тебе розбудив… Брр, що воно був за кошмар, я радий, що подробиць не можу пригадати… Гммм… Може, призвати якогось астролога? Ворожбита? Медіума?

— Пані Шеала де Танкарвіль перебуває в Лан Ексетері.

— Ні, — скривився король. — Тої чаклунки я не хочу. Надто вона мудра. Росте тут у мене під боком друга Філіппа Ейльгарт! Тим мудрим бабам занадто подобається влада, не можна їх роззухвалювати милостями й довірою.

— Як завжди, ти маєш рацію, мій чоловіче.

— Гмфф… Але ті сни…

— Добра Книга, — Зулейка перегорнула кілька сторінок, — говорить, що, коли людина засинає, боги відкривають їй вуха й мовлять до неї. А пророк Лобода вчить, що, бачачи сон, дивишся або у велику мудрість, або у велику дурість. Уся справа у тому, аби вірно розпізнати.

— Шлюб Танкреда з нареченою Емгира великою мудрістю, скоріше, не є, — зітхнув Естерад. — А якщо вже про мудрість мова, то я добряче тим втішився б, якби вона зійшла на мене уві сні. Йдеться про справу, із якою прибув сюди Дійкстра. Йдеться про дуже важку справу. Бо, бач, найукоханіша моя Зулейко, розум мій не дозволяє мені втішатися, коли Нільфгард пре на північ і готовий у будь-який день з’їсти Новіград, бо з Новіграда усе, у тому числі й наш нейтралітет, виглядають інакше, ніж з далекого Півдня. Було б непогано, якби Реданія і Темерія стримали натиск Нільфгарду, аби прогнали загарбників назад за Яругу. Але чи добре, якби зробили вони те за наші гроші? Ти слухаєш мене, укохана моя дружино?

— Я слухаю тебе, чоловіче.

— І що ти скажеш?

— Будь-яка мудрість міститься у Добрій Книзі.

— А говорить твоя Добра Книга, що робити, коли приходить такий собі Дійкстра й вимагає від тебе мільйона?

— Книга, — моргнула над окулярами Зулейка, — нічого не говорить про лиходійну мамону. Але в одному з віршів її сказано: давати є більшим щастям, ніж отримувати, а допомога убогому милостинею є шляхетним чином. Сказано: роздай усе, що маєш, й учинить те душу твою шляхетною.

— А капшук і скарбницю — порожніми, — пробурмотів Естерад Тиссен. — Зулейко, чи окрім віршів про шляхетність роздавання і про милостиню Книга містить у собі мудрість, що стосується справ? Наприклад, що Книга говорить про еквівалентний обмін?

Королева поправила окуляри і почала швидко гортати інкунабулу.

— Як Яцько богам, так і боги Яцьку, — прочитала вона.

Естерад деякий час мовчав.

— А може, — промовив нарешті спроквола, — щось іще?

Зулейка повернулася до перегортання Книги.

— Знайшла, — заявила раптом, — дещо у премудростях пророка Лободи. Прочитати?

— Прошу.