Розділ 8

— Щиро кажучи — ні.

— А я — так. Похолодання клімату може нас усіх заморити голодом. Голод — то ворог, із яким холерно важко змагатися.

Шпигун кивнув, замислений.

— Дійкстро?

— Ваша Королівська Милосте?

— Усередині країни маєш уже спокій?

— Не повністю. Але я стараюся.

— Знаю, багато про те говорять. З тих, хто зрадив на Танедді, живим залишився тільки Вільгефорц.

— Після смерті Йеннефер — так. Знаєш, королю, що Йеннефер загинула? Щезла в останній день серпня, при загадкових обставинах, на прославленій Безодні Седни, між островами Скелліге й мисом Пайкс де Мар.

— Йеннефер з Венґерберга, — повільно промовив Естерад, — не була зрадницею. Не була спільницею Вільгефорца. Якщо хочеш, я дам тобі на те докази.

— Не хочу, — відповів після миті мовчання Дійкстра. — А може, захочу, але не зараз. Зараз вона вигідніша для мене як зрадниця.

— Розумію. Не довіряй чародійкам, Дійкстро. Особливо Філіппі.

— Я ніколи їй не довіряв. Але ми мусимо співпрацювати. Без нас Реданія зануриться у хаос і пропаде.

— Це правда. Але якщо я можу тобі радити, то трохи попусти. Ти знаєш, про що я. Ешафоти й кімнати катувань у всій країні, жорстокість до ельфів… І той страшенний форт, Дракенборг. Знаю, що ти те робиш із патріотизму. Але вибудовуєш собі погану легенду. Ти у ній вовкулака, який хлебтає невинну кров.

— Хтось мусить те робити.

— І на комусь воно мусить осісти. Я знаю, що ти намагаєшся бути справедливим, але ж ти не уникнеш помилок, бо уникнути їх не вдасться. Не вдасться також і залишитися чистим, порпаючись у крові. Знаю, що ти ніколи нікого не скривдив задля своїх власних справ, але хто у те повірить? Хто захоче у те повірити? У день, коли доля відвернеться, тобі припишуть катування невинних і використання того на свою користь. А брехня липне до людини, наче смола.

— Знаю.

— Не дадуть тобі й шансу на захист. Таким, як ти, ніколи не дають шансу. Обмажуть тебе смолою… пізніше. Після всього. Стережися, Дійкстро.

— Стережуся. Не дістануть мене.

— Вони дістали твого короля, Візіміра. Я чув: кинджал у бік аж по гарду…