Розділ 4

— Що, заснув ти, Ярпене? — гарикнув, підходячи, Полі Дальберг. — Зараза, якби ти на те наїхав, вісь геть пішла б, колеса до дияволів розтріскалися б. Що ти, у лиха…

— Уйохуй, Полі! — огризнувся Ярпен Зігрін і зі злістю хльоснув віжками по кінських задах.

— Пощастило вам, — солоденько промовила Цірі, всідаючись на козли поряд із ґномом. — Краще, як бачите, мати на возі відьмачку, ніж самому їхати. Вчасно я вас застерегла. А якби ви саме з козел сцяли, і наїхали б на той стовбур, хо-хо. Страшно подумати, що б тоді з вами статися могло…

— Сидітимеш тихо?

— Уже нічого не кажу. Ані словечка.

Витримала вона менше хвилини.

— Пане Зігріне?

— Ніякий я там не пан. — Ґном штурхнув її ліктем, вишкірив зуби. — Я Ярпен. Ясно? Ми ж упряжкою спільно правимо чи ні?

— Ясно. Можу я віжки потримати?

— Ясно. Стривай, не так. Наклади на вказівний палець, притисни великим, о, таким ото чином. Лівий так само. Не шарпай. Не тягни надто міцно.

— Так добре?

— Добре.

— Ярпене?

— Га?

— Що воно значить — «зберігати нейтралітет»?

— Бути байдужим, — буркнув він неохоче. — Не дозволяй віжкам провисати. Ліву сильніше на себе!

— Як це — байдужим? Байдужим до чого?

Ґном сильно нахилився, сплюнув під віз.

— Якщо скойа’таелі нападуть на нас, твій Ґеральт має намір стояти й спокійно дивитися, як вони перерізають нам горло. Ти, скоріше за все, стоятимеш поряд із ним, бо буде це наочним уроком. Тема занять: поведінка відьмака в конфлікті розумних рас.

— Не розумію.