Розділ 4

— Цьому я анітрохи не дивуюся.

— Чи це тому ти з ним сварився і злився? Хто це, власне, такі, оті скойа’таелі? Ті… Білки?

— Цірі. — Ярпен різко почухав бороду. — Це справи не для розуму малих незрілих дівчат.

— Ого, тепер ти на мене злишся. Я аж ніяк не малá. Чула, що про білок говорили солдати із застави. Я бачила… Бачила двох убитих ельфів. А рицар казав, що вони… також убивають. І що серед них є не тільки ельфи. Ґноми також є.

— Знаю, — відказав сухо Ярпен.

— А ти також ґном.

— Це беззаперечно.

— То чому ти боїшся білок? Вони ж, кажуть, б’ються тільки з людьми.

— Це не так просто, — насупився він. — На жаль.

Цірі довго мовчала, гризучи нижню губу й морщачи носа.

— Я вже знаю, — сказала раптом. — Білки б’ються за свободу. А ти, хоча й ґном, на спеціальній секретній службі і короля Генсельта на людській шворці.

Ярпен пирхнув, витер носа рукавом і перехилився з козел, перевіряючи, чи Венк не під’їхав занадто близько. Але комісар був далеко, зайнятий розмовою з Ґеральтом.

— Слух у тебе, дівчино, наче в ховраха, — посміхнувся він широко. — А також ти надзвичайно мудра як для тої, кому призначено народжувати дітей, варити їдло й прясти. Здається тобі, що ти все знаєш? Це тому, що ти ще шмарката. Не роби дурної міни. Міни не додадуть тобі дорослості, лише призведуть до того, що зробишся ще бридкішою, ніж звичайно. Ловкенько, признаюся, зрозуміла ти скойа’таелів, сподобалися тобі ті їх гаселка. Знаєш, чому ти їх так добре розумієш? Бо скойа’таелі — також шмаркатерія. Це молокососи, які не розуміють, що хтось використовує їхню щенячу дурість, годуючи слоганами про свободу.

— Але ж вони насправді б’ються за свободу. — Цірі підвела голову, глянула на ґнома широко розплющеними зеленими очима. — Як дріади в лісі Брокілон. Убивають людей, бо люди… деякі люди їх кривдять. Бо це колись була ваша країна, ґномів, і ельфів, і тих… половинчиків, гномів та інших… А тепер тут є люди, тож ельфи…

— Ельфи! — пирхнув Ярпен. — Якщо говорити коротко, вони-то тут акурат такі самі приблуди, як і ви, люди, хоча прибули вони на своїх білих кораблях десь за тисячу років перед вами. Тепер-то вони наввипередки пхаються із дружбою, тепер-то ми брати, тепер-то вони зуби шкірять, говорять: «ми, побратими», «ми, Старші Люди». А раніше, кур… Гм, гм… Раніше в нас стріли біля вух свистіли, коли ми…

— То перші на світі були ґноми?

— Гноми, якщо бути точним. І якщо йдеться про цю частину світу. Бо світ — невимовно великий, Цірі.

— Знаю. Я бачила мапу…

— Не можеш знати. Ніхто ще не намалював такої мапи, і я сумніваюсь, щоб це швидко сталося. Ніхто не знає, що там, за Вогнистими горами й Великим морем. Навіть ельфи, хоча ті хваляться, що знають усе. Та хрін там вони знають, так скажу.

— Гм-м… Але зараз… Людей же куди більше, ніж… Ніж вас.