Розділ 4

— Я радий з того, — сказав після звичної паузи. — Надаючи пані Мерігольд фургон мого конвою, я беру на себе відповідальність за її здоров’я, зручність і безпеку. Пане Зігріне, прошу віддати наказ про виїзд.

— Пане Венку.

— Слухаю, пане Ґеральте.

— Дякую.

Комісар кивнув. Як здалося Цірі, трохи глибше і ввічливіше, ніж вимагала того банальна ввічливість.

Ярпен Зігрін пробігся уздовж колони, віддаючи гучні накази та доручення, після чого заліз на козли, крикнув і шмагнув коня віжками. Фургон смикнувся й заторохкотів лісовою дорогою. Шарпання розбудило Трісс, але Цірі її заспокоїла, змінила компрес на лобі. Торохкотіння присипляло. Чародійка швидко заснула, Цірі також поринула в дрімоту.

Коли прокинулася, сонце було вже високо. Вона визирнула з-за діжок і пакунків. Віз, на якому вона їхала, очолював конвой. Наступним правив ґном із червоною хусточкою, обмотаною навколо шиї. З розмов, які ґноми вели між собою, Цірі дізналася, що звуть його Полі Дальберг. Поряд із ним сидів його брат Реган. Бачила вона також Венка, який їхав верхи в супроводі двох комірників.

Плітка, кобила Ґеральта, приторочена до воза, привітала дівчинку тихим іржанням. Не бачила Цірі ніде свого каштанчика та буланого Трісс. Напевне, були позаду, із незапряженими кіньми конвою.

Ґеральт сидів на козлах поряд із Ярпеном. Розмовляли вони тихо, попиваючи пиво з поставленого між ними барильця. Цірі нашорошила вуха, але швидко знудилася — бесіда стосувалася політики, а головним чином — планів і намірів короля Генсельта і якихось спеціальних служб і спеціальних завдань, що полягали в секретній допомозі сусіду, якому загрожувала війна, королю Демавенду з Едірна. Ґеральт зацікавився, яким же це чином п’ять возів солоної риби зуміють збільшити обороноздатність Едірна. Ярпен, не звертаючи уваги на насмішку, що бриніла в тоні відьмака, пояснив, що деякі види риб настільки цінні, що кількох возів вистачить для річної платні панцирній хоругві, а будь-яка нова панцирна хоругва — це вже значна допомога. Ґеральт здивувався, чому та допомога мусить бути секретною, на це ґном відповів, що саме в тому секрет і полягає.

Трісс кидалася крізь сон, скинула компрес і невиразно забелькотіла. Вимагала від якогось Кевина, аби той тримав руки при собі, й одразу ж повідомила, що призначення не уникнути. Нарешті, ствердивши, що всі, абсолютно всі — певним чином мутантанти, заснула, заспокоєна.

Цірі також відчула сонливість, але привів її до тями голосний регіт Ярпена, який саме нагадував Ґеральту давні пригоди. Йшлося про полювання на золотого дракона, який замість того, щоб дати себе зловити, перерахував мисливцям кістки, а шевця, званого Козоїдом, просто з’їв. Цірі стала слухати з більшим зацікавленням.

Ґеральт запитав про Рубайл, але Ярпен про їхню долю не знав. Своєю чергою, Ярпен поцікавився жінкою на ймення Йеннефер, а Ґеральт зробився на диво мовчазним. Ґном випив пива й почав скаржитися, що ота Йеннефер усе ще тримає на нього образу, хоча від тамтих часів минуло вже кілька років.

— Якось зустрівся з нею на ярмарку в Ґорс Велені, — розповідав він. — Вона, ледь мене помітивши, так пирхнула, наче кицька, і страшенно образила мою небіжчицю маму. Я якнайшвидше взяв руки в ноги, а вона крикнула вслід, що коли мене ще якось зустріне, то в мене трава з дупи виросте.

Цірі захихотіла, уявляючи собі Ярпена із травою. Ґеральт буркнув щось про жінок і їхні імпульсивні характери, ґном же визнав те занадто лагідним описом злостивості, озлобленості і мстивості. Відьмак теми не підтримав, а Цірі знову занурилася у дрімоту.

Наступного разу її розбудили підвищені голоси. А саме голос Ярпена, який майже кричав.

— А так! А щоб ти знав! Отак я і вирішив!

— Тихіше, — сказав відьмак. — На возі лежить хвора жінка. Зрозумій, я не критикую твоїх рішень або поглядів…

— Ні, вочевидь, — перебив саркастично ґном. — Ти лише насміхаєшся зі значень.

— Ярпене, я тебе по-дружньому застерігаю. Тих, хто сидить верхи на палісаді, обидві сторони ненавидять, а в кращому разі вважають негідними довіри.

— Я не сиджу верхи. Декларую себе однозначно — я на боці однієї зі сторін.