Розділ 4

— Але для тієї сторони ти назавжди залишишся ґномом. Кимось іншим. Чужим. А для супротивної сторони…

Урвав себе.

— Ну! — гарикнув Ярпен, розвертаючись. — Ну, давай, чого чекаєш? Скажи, що я зрадник і пес на людській шворці, готовий за жменю срібла й миску дешевого їдла дати нацькувати себе на побратимів, які повстали і б’ються за волю. Ну, далі, виплюнь те із себе. Не люблю недомовок.

— Ні, Ярпене, — тихо сказав Ґеральт. — Ні. Не буду я нічого із себе випльовувати.

— Ах, не будеш? — Ґном шмаганув коней. — Не хочеться тобі? Вважаєш за краще дивитися й усміхатися? До мене ані слова, га? Але Венкові міг то сказати! «Прошу не розраховувати на мій меч». Ах, як гордовито, шляхетно й зарозуміло! До сраки собачої твою зарозумілість! Разом із твоєю йоханою гордістю!

— Я хотів бути лише поштивим. Не хочу вплутуватися у той конфлікт. Хочу зберегти нейтральність.

— Не вдасться! — гримнув Ярпен. — Не вдасться її зберегти, розумієш? Ні, ти нічого не розумієш. Ех, злізай з мого воза, на коня сідай. Геть з очей моїх, нейтральний ти зарозумільцю. Дратуєш мене.

Ґеральт розвернувся. Цірі стримала дихання в очікуванні. Але відьмак ані слова не сказав. Встав і зіскочив з воза, швидко, м’яко, вправно. Ярпен почекав, поки відв’яже кобилу від задка, після чого знову шмагнув коней, буркочучи в бороду якісь незрозумілі, але жахливі за звучанням слова.

Вона встала, аби також зіскочити, знайти каштанку. Ґном розвернувся, зміряв її непривітним поглядом.

— Із тобою, панно, також самі проблеми, — пирхнув гнівно. — Потрібні нам тут дами й дівчатка, зараза, навіть висцятися з козлів не можу, мушу воза зупиняти й у кущі лазити!

Цірі вперла кулаки в боки, труснула попелястим чубчиком і задерла носа.

— Отак? — кукурікнула, зла. — Ви пива менше пийте, пане Зігріне, то буде вам менше хотітися!

— Та гівно тобі до мого пива, шмаркачко!

— Не верещіть, Трісс тільки-но заснула!

— Це мій віз! Буду верещати, як на те моя воля!

— Дерево!

— Що? Ах ти коза зухвала!

— Дерево!!!

— Я тобі зараз покажу — дерево… О, най йому стократ! Тпру!!!

Ґном сильно відхилився, натягаючи віжки в останню мить, коли двійко коней уже збиралися переступити через деревину, що перегородила шлях. Ярпен устав на козлах, лаючись по-людськи й по-ґномськи, свистом і ревінням стримуючи упряжку. Ґноми й люди, зіскочивши з возів, підбігли, допомогли відвести коней на вільну частину дороги, тягнучи за вузду та шори.