Розділ «Меч і фехтування у світі відьмака»

З одного боку, нам небагато відомо про рівень розвитку військового мистецтва у світі відьмака Ґеральта. Ми знаємо, що цей світ іще не дійшов до використання пороху на полі бою (хоча його — до якоюсь мірою — цілком заміщує магія: наприклад, у відомій уже читачеві битві за Содден); знаємо, що тут загони з рицарських орденів діють поряд із централізованою армією (найчіткіше це буде видно в романі «Володарка Озера»); що вільне селянство залишається найважливішим соціальним прошарком у Королівствах Півночі — настільки, що війна, яка наближається до Королівств, стане війною, де піхота переможе кінноту (ту саму, про «глибокі рейди» якої так завзято дискутують королі на сторінках романів); що клинкова зброя, усілякого роду мечі та шаблі — «біла», як зазвичай звуть її у польській культурі (як знак шляхетного чи воїнського стану) — залишається важливим елементом як для вищих класів, так і для професіоналів-вояків (при цьому на сторінках циклу нам, здається, жодного разу не трапиться зброя з вузьким клинком — типу шпаги чи рапіри). Інакше кажучи, це світ — у межах військової справи — скоріше, світ Високого Середньовіччя.

Разом із тим ми мало що знаємо про техніку бою клинковою зброєю в цьому світі (окрім того, що автор користується термінологією з класичного європейського фехтування — у тому числі на мечах). У нас немає відомостей про фехтувальні школи Королівств Півночі, нам невідомі імена майстрів-фехтувальників. Бій на мечах залишається боєм індивідуалізованим — або рівнем рицарських поєдинків, або ж різанини в темних міських завулках.

Одне ми знаємо точно: меч залишається ще й головною (а інколи складається враження, що й єдиною) зброєю відьмаків як специфічного корпусу воїнів, штучно створених для боротьби з будь-якими реліктовими чудовиськами — незалежно від їхнього розміру й зовнішнього вигляду.

По суті, саме поєдинки відьмаків (Ґеральта та — інколи — інших) ми й бачимо як утілення фехтувального мистецтва.

Тож опишемо певні особливості технік, із цим мистецтвом пов’язаних.

Перше, що кидається у вічі, — це термінологія, яку використовує автор при описі тренувань і поєдинків. Наведемо значення тих термінів, що трапляються на сторінках книжки.

Оберт (або ж вольт) — від франц. volte, «поворот тіла довкола своєї осі», ухиляння від удару з повним обертанням тіла на 360°, із пропуском рублячого чи колючого удару клинка поряд із тілом без його парирування (напівоберт — те саме, але з поворотом тіла на 180°).

Блок — закриття від удару супротивника зброєю (часто — пласкою частиною клинка, не лезом, яке може бути вищерблене при блоці «лезо-в-лезо»).

Відскік — належить до так званого «пасивного відхилення» (інакше кажучи — без використання зброї; таким, наприклад, є й оберт); є варіантом відступу, але енергійнішим.

Контрвипад — зустрічний рух клинка при спробі супротивника атакувати.

Фінт — обманні рухи зброєю та тілом для дезорієнтації супротивника.

Сіністер — (від лат. sinister — «лівий») — удар зліва направо з позиції того, хто атакує (відповідно декстер, від лат. dexter — «правий», — дзеркальний удар, справа наліво)

Із підручників з фехтування (й історичного фехтування — оскільки в бою на мечах є чимало специфіки, порівняно навіть з бойовою рапірою чи шпагою, не кажучи вже про спортивну зброю) ми можемо навести й класифікацію ударів (більша частина з яких, як міг пересвідчитися читач — чи зможе пересвідчитися в подальшому, — є на сторінках книжок цього циклу).

За типом шкоди від удару:

Рубання — вектор такого удару найчастіше спрямовано перпендикулярно вісі клинка.

Розсічення (або розрізання) — вектор удару спрямовано під кутом до вісі клинка (близько 30°); досить часто такий удар є зворотнім — коли клинок йде в бік рукояті, на фехтувальника.

Укол (або поштовх) — вектор удару спрямовано паралельно вісі клинка; мета — проштрикнути супротивника.

Розпорювання — клинок входить у тіло супротивника на незначну глибину, а тоді проводиться рух, перпендикулярний до вісі клинка.

За типом м’язів, які задіяні для удару: