Розділ 3

— Ваші побоювання були необґрунтованими, майже безпідставними, — скривилася Трісс, спираючи лікті на стіл. — Минули часи, коли чародії полювали на Джерела й магічно обдарованих дітей, коли насильно чи підступом забирали їх у батьків чи опікунів. Ви і справді вважали, що я могла б захотіти відібрати у вас Цірі?

Ламберт пирхнув та відвернувся. Ескель і Весемір подивилися на Ґеральта, але Ґеральт мовчав. Дивився убік, безперервно граючись срібним відьмацьким медальйоном у вигляді голови вовка з вищіреними іклами. Трісс знала, що медальйон реагує на магію. У таку ніч, як Мідінваерне, коли від магії аж вібрувало повітря, медальйони відьмаків мали тремтіти невпинно, дратувати й непокоїти.

— Ні, дитинко, — сказав нарешті Весемір. — Ми знаємо, що ти такого не зробила б. Але ж ми знаємо й те, що ти повинна доповісти про неї Капітулу. Давно знаємо, на кожного чародія покладено такий обов’язок. Ви вже не забираєте обдарованих дітей у батьків і опікунів. Ви спостерігаєте за такими дітьми, щоб пізніше, у слушний момент, захопити їх магією, схилити…

— Не бійтеся, — сказала вона холодно. — Я не скажу про Цірі нікому. Навіть Капітулу. Чому ви так на мене дивитеся?

— Дивує нас легкість, із якою обіцяєш нам зберігати секрет, — спокійно сказав Ескель. — Вибач, Трісс, я не хотів тебе образити, але що сталося з вашою легендарною лояльністю до Ради й Капітулу?

— Багато що сталося. Війна багато змінила. А битва за Содден — іще більше. Не хочу втомлювати вас політикою, до того ж певні проблеми і справи огорнуті, вибачте, таємницею, яку мені не можна розкривати. Але щодо лояльності… Я лояльна. Але можете повірити, у цій справі я можу бути лояльною як до Капітулу, так і до вас.

— Така подвійна лояльність, — Ґеральт уперше цього вечора глянув їй в очі, — це диявольськи важка справа. Рідко кому вона вдається, Трісс.

Чародійка глянула на Цірі. Дівчинка сиділа поряд із Коеном на ведмежій шкірі у віддаленому кінці зали, обоє зайняті були грою у «цапки». Гра ставала монотонною, бо обидва були неймовірно швидкі — жоден аж ніяк не міг хлопнути іншого. Схоже, то їм не перешкоджало й не псувало розваги.

— Ґеральте, — сказала Трісс. — Коли ти знайшов Цірі там, над Яругою, ти забрав її із собою. Привіз до Каер Морену, сховав від світу, не хочеш, щоб навіть близькі для цієї дитини люди знали, що вона жива. Ти зробив це, бо щось, про що я не знаю, переконало тебе, що призначення існує, що воно нами керує, що веде нас у всьому, що ми робимо. Я теж так вважаю, завжди так вважала. Якщо призначення захоче, щоб Цірі стала чародійкою, то вона нею стане. Капітул чи Рада не мають про неї знати, не мають спостерігати за нею чи її умовляти. Зберігаючи ваш секрет, я аж ніяк не зраджую Капітул. Але, як ви й самі знаєте, є тут певна проблема.

— Якби лише одна, — зітхнув Весемір. — Кажи, дитинко.

— Дівчина має магічні здібності, й цього не можна лишити поза увагою. Це занадто небезпечно.

— З якого такого погляду?

— Неконтрольовані здібності — страшні. Для Джерела й для оточення. Оточенню Джерело може загрожувати багатьма способами. Собі — лише одним. Ним є психічна хвороба. Найчастіше — кататонія.

— Та під три дияволи, — сказав після довгої паузи Ламберт. — Оце прислухаюся до вас і думаю, що хтось тут уже з глузду з’їхав і тільки-но й дивиться, як стати загрозою для оточення. Призначення, джерела, чари, чудеса, дивовижі… Чи ти не перебільшуєш, Мерігольд? Чи це перша дитина, яку привезли до фортеці? Ґеральт не знайшов жодного призначення, знайшов лише ще одну бездомну осиротілу дитину. Ми навчимо ту дитину мечу й випустимо у світ, як і інших. Звичайно, згоден, іще ніколи раніше не тренували ми в Каер Морені дівчину. Мали ми з Цірі проблеми, припускалися помилок, добре, що ти на них вказала. Але не перебільшуй. Вона не настільки небачена, щоб падати на коліна й здіймати очі до неба. Чи мало кружляє по світі баб-войовничок? Гарантую тобі, Мерігольд, Цірі звідси вийде цілою і здоровою, сильною і такою, що дасть собі раду в житті. І, я впевнений, без кататонії чи іншої падучої. Хіба що ти нашлеш на неї таку хворобу.

— Весеміре, — Трісс повернулася на стільці. — Накажи йому замовкнути, бо заважає.

— Крутиш, — сказав спокійно Ламберт, — а не про все ще знаєш. Глянь.

Він простягнув руку в напрямку каміна, дивним чином складаючи пальці. У каміні загуділо й завило, полум’я різко здійнялося, жар засвітився, сипонув іскрами. Ґеральт, Весемір і Ескель подивилися неспокійно на Цірі, але дівчинка не звернула уваги на яскравий феєрверк.

Трісс схрестила на грудях руки, глянула на Ламберта з викликом.

— Знак Аард, — заявила спокійно. — Ти хотів мене здивувати? За допомогою такого самого жесту, посиленого концентрацією, зусиллям волі й закляттям, я можу за мить повикидати поліна в комин так високо, що ти вважатимеш, що то зірки.