Розділ 6

— Ти і твоя велика справа… — Відьмак, не звертаючи уваги на трубадура, невпевнено ступив уперед. — Твоя велика справа, Філіппо, і твій вибір — це той поранений, заколотий холоднокровно, коли вже сказав усе, що ти хотіла знати і про що мені дізнатися не можна. Твоя велика справа — це Ріенс, якому ти дозволила втекти, щоб той випадково не зрадив імені свого наймача. Аби він і далі міг убивати. Твоя велика справа — це трупи тут, яких бути не мусило. Вибачаюся, погано висловився. Не трупи. Дрібні справи!

— Я знала, що ти не зрозумієш.

— Не зрозумію, вірно. Ніколи. Але про що йдеться, я знаю. Ваші великі справи, ваші війни, ваша битва за порятунок світу… Ваша мета, яка виправдовує засоби… Прислухайся, Філіппо. Чуєш ті голоси, отой вереск? То коти б’ються за великі справи. За неподільне панування над купою сміття. Це не жарти, там ллється кров і летять клапті. Там триває війна. Але мене ті обидві війни, котяча й твоя, обходять неймовірно мало.

— Тобі так лише здається, — прошипіла чародійка. — Усе те почне тебе стосуватися, причому — раніше, ніж ти міг би подумати. Ти стоїш перед необхідністю вибору. Ти вплутався у призначення, мій дорогенький, сильніше, ніж ти вважав. Ти думав, що береш під опіку дитину, малу дівчинку. Ти помилявся. Ти приголубив полум’я, від якого в будь-яку мить може спалахнути світ. Наш світ. Твій, мій, інших. І тобі доведеться вибирати. Так, як мені. Так, як Трісс Мерігольд. Так, як мусила вибрати Йеннефер. Бо Йеннефер уже вибрала. Твоє призначення у її руках, відьмаче. Ти сам його в ті руки віддав.

Відьмак похитнувся. Шані скрикнула, вирвалася від Любистка. Ґеральт стримав її жестом, вирівнявся, глянув просто в темні очі Філіппи Ейльгарт.

— Моє призначення, — сказав він із зусиллям. — Мій вибір… Я скажу тобі, Філіппо, що я вибрав. Я не дозволю, аби у ваші брудні махінації ви вплутали Цірі. Я застерігаю. Будь-хто, хто відважиться скривдити Цірі, закінчить так, як ці четверо, що тут лежать. Я не буду клястися чи присягатися. Немає для чого. Я просто застерігаю. Ти закинула мені, що я поганий опікун, що не вмію захистити дитину. Я буду її захищати. Так, як умію. Буду вбивати. Буду вбивати без жалю…

— Я тобі вірю, — із усмішкою сказала чародійка. — Вірю, що будеш. Але не сьогодні, Ґеральте. Не зараз. Бо за мить ти зомлієш від втрати крові. Шані, ти готова?