Розділ 6

Кроки наближалися. Ґеральт вийшов із тіні.

Із завулка з’явився Ріенс. Відьмак упізнав чаклуна миттєво й інстинктивно, хоча ніколи його не бачив. Шрам від опіку, подарунок від Йеннефер, маскувала тінь, відкинута каптуром.

Був він сам-один. Ескорт не виявив себе, залишився на вуличці, прихованим. Ґеральт одразу зрозумів чому. Ріенс знав, хто чекає на нього перед будинком знахаря. Ріенс сподівався на засідку, але — прийшов. Відьмак зрозумів чому. Причому — раніше, ніж почув тихий скрегіт мечів, що виходили з піхов. «Добре, — подумав. — Якщо ви того хочете — добре».

— Приємно за тобою полювати, — тихо сказав Ріенс. — Не треба довго шукати. З’являєшся сам, саме там, де ми й хотіли б тебе мати.

— Те саме можна сказати про тебе, — спокійно відповів відьмак. — Ти з’явився тут. Я хотів тебе мати — й ось ти.

— Ти мусив добряче натиснути на Мирмана, аби той розповів тобі про амулет і показав, де він схований. І яким чином його активувати, щоб послати звістку. Але того, що амулет цей одночасно працює і як попередження, Мирман не знав і сказати не міг, навіть якби його пекли на червоному вугіллі. Я роздав чимало таких амулетів. Знав, що раніше чи пізніше ти натрапиш на якийсь із них.

З-за рогу вулички випірнуло четверо людей. Рухалися вони повільно, вправно й безшелесно. Усе ще трималися у зоні пітьми, а витягнені мечі тримали так, аби їх не видав блиск клинків. Відьмак, зрозуміло, пречудово їх бачив. Але не видавав свого знання. «Добре, убивці, — подумав. — Якщо ви того хочете, то будете те мати».

— Я чекав, — продовжував Ріенс, не рухаючись із місця, — і дочекався. Маю намір нарешті звільнити землю від тягаря твого існування, паскудний одмінцю.

— Ти маєш намір? Переоцінюєш себе. Ти — лише знаряддя. Горлоріз, найманий іншими, щоб залагоджувати брудні справи. Хто тебе найняв, пахолку?

— Забагато ти хочеш знати, мутанте. Звеш мене пахолком? А знаєш, чим є ти? Купою лайна, що лежить на дорозі, купою, яку треба усунути, бо дехто не хоче бруднити собі чоботи. Ні, я не розповім, ким є той хтось, хоча міг би. Зате скажу тобі дещо інше, аби ти мав над чим подумати дорогою в пекло. Я уже знаю, де байстрюк, якого ти так охороняв. І знаю, де ота твоя відьма, Йеннефер. До неї немає діла моїм працедавцям, але в мене на цю дівку особиста образа. Як тільки я закінчу з тобою, доберуся до неї. Зроблю так, що вона пожаліє про свої фокуси з вогнем. О, так, вона буде про те жаліти. Дуже довго.

— Не треба було цього казати, — паскудно усміхнувся відьмак, відчуваючи вже ейфорію битви, викликану еліксиром, що реагував на адреналін. — Поки ти того не сказав, мав шанс вижити. Тепер його в тебе вже немає.

Сильне тремтіння відьмацького медальйона попередило про раптову атаку.

Він відскочив, блискавично добуваючи меч, вкритим рунами клинком відбив і знівечив послану в його бік різку паралізуючу хвилю магічної енергії. Ріенс відступив, підняв руку в жесті, але в останню мить злякався. Не використавши другого закляття, поспішно ретирувався углиб завулку. Відьмак не міг його переслідувати — кинулися на нього ті четверо, які вважали, що їх прикриває тінь. Блиснули мечі.

Це були професіонали. Уся четвірка. Досвідчені, вправні, зіграні професіонали. Ударили в нього парами, двоє зліва, двоє справа. Парами — так, щоб один завжди ховався за спиною другого. Відьмак обрав тих, що були зліва. На викликану еліксиром ейфорію наклалася лють.

Перший горлоріз атакував фінтом із декстера, тільки для того, щоб відскочити й дати тому, за спиною, можливість зрадницького уколу. Ґеральт закрутився у піруеті, минув їх і тяв другого ззаду, самим кінчиком меча, через потилицю, шию і спину. Був злим, ударив сильно. Кров фонтаном бризнула на стіну.

Той перший блискавично відступив, поступаючись місцем наступній парі. Ті розділилися в атаці, рубаючи мечами з двох напрямків, так, щоб тільки один удар можна було парирувати, — другий мусив потрапити в ціль. Ґеральт не парирував, крутячись у піруеті увійшов між ними. Щоб не зіштовхнутися, обидва вони мусили збитися із зіграного ритму, тренованих кроків. Один зумів обернутися у м’якому, котячому ухилі, відскочив вправно. Другий не зумів. Втратив рівновагу, повернувся спиною. Відьмак, крутнувшись у зворотному піруеті, із розмахом тяв його через поперек. Був злий. Відчув, як гострий відьмацький меч перерубує хребет. Жахливе виття прокотилося відлунням по вуличках. Двоє, що залишилися, ударили в нього одночасно, засипали ударами, які він парирував із чималим зусиллям. Увійшов у пірует, вирвався з-під блискаючих клинків. Але замість того, щоб спертися об стіну й оборонятися, він атакував.

Вони не сподівалися на це, не зуміли відскочити й розділитися. Один контратакував, але відьмак уникнув контратаки, закрутився, рубанув назад, наосліп, цілячись у рух повітря. Був злий. Цілився низько, у черево. Попав. Почув здавлений крик, але часу оглядатися не мав. Останній із горлорізів був уже поряд, уже бив швидким паскудним сіністром, квартою. Ґеральт парирував в останню мить, статично, без оберту, квартою із декстера. Горлоріз, скориставшись інерцією від блоку, крутнувся наче пружина й рубонув з півоберта, широко й сильно. Занадто сильно. Ґеральт уже обертався. Клинок убивці, значно важчий за клинок відьмака, тяв повітря, горлорізу довелося піти за ударом. Розгін розвернув його. Ґеральт вивернувся з напівпіруету поряд із ним, дуже близько. Побачив скривлене обличчя, перелякані очі. Був злий. Ударив. Коротко, але сильно. Й точно. Просто в очі.

Чув переляканий крик Шані, яка рвалася із хватки Любистка на містку, що вів до садиби знахаря.

Ріенс, скинувши плаща, відступав углиб завулка, піднявши й витягнувши перед собою обидві руки, з яких сочилося магічне світло. Ґеральт стиснув обіруч меч і, не роздумуючи, кинувся бігом до супротивника. У чаклуна не витримали нерви. Не скінчивши закляття, він почав утікати, незрозуміло кричачи. Але Ґеральт розумів. Знав, що Ріенс кличе по допомогу. Що благає порятунку.

І порятунок прийшов. Вуличку заполонило яскраве світло, на полущеній, із патьоками стіні дому розгорівся вогненний овал телепорту. Ріенс кинувся до нього. Ґеральт стрибнув. Був дуже злим.