Розділ «Епілог»

— Підпиши для Павла й Насті, — попросила я. — «У радісний день весілля, на щастя».

Льоша ковзнув поглядом по обкладинці, на якій голий зомбі чоловічої статі мав певні наміри щодо трохи не такої голої живої брюнетки.

— Думаєш? — запитав як звичайно лагідно.

Я кивнула.

Піпл підписав п’ять книжок — для племінників. Ліза й Гриша підписали собі по примірнику, і ще чотири Льоша відклав для Інструктора й охоронців.

— А вони не читатимуть, — сказала Ліза.

— Інструктор їм уголос прочитає, — запевнив Гриша.

— Тоді вони розбіжаться, — дуже тихо припустив Піпл.

— Бляха, в мене вже рука затерпла, — Льоша окинув поглядом чергу, яка коротшала дуже повільно.

— Радій, авторе! — Гриша ляснув його по плечу, і Льоша знов узявся до роботи. Ліза, Гриша й Піпл, сяючі й горді, стояли поруч, причетні до його успіху.

Я відвела Єгора вбік і розповіла про те, що повідомила мені по телефону мама.

— І що це значить? — Єгор схуд за ці тижні, втомився і вигляд мав зажурений.

— Що завгодно, крім правди. Мій батько не загинув, — я торкнулася рукою амулета.

— А як щодо...

— Ніяк. Новин немає.

Єгор похнюпився.

За минулий місяць Льоша зламав систему Скотленд-Ярду, покопався в засіках Британської таємної служби, добув доступ до переліку власників нерухомості в Лондоні й проник у безліч таємних і напівзакритих інформаційних баз. У процесі він нарив стільки комерційних таємниць та юридичних секретів, що, продаючи їх, міг би заробити мільйони, — але не знайшов жодної згадки про бізнесмена Олександра Волкова.

Але хто викрав підлітка Єгора Сторожева, хто змінив йому пам’ять і підсадив фальшиву особистість, хто зробив живого хорошого хлопця слухняною лялькою, зламав йому життя й трохи не вбив? З ким я говорила в розкішних апартаментах? Хто мені брехав про мого батька... Відверто брехав, я ж не повірила жодному слову.

Від автографів Льоша перейшов до позування. Вдячні читачі — переважно дівчата й хлопці — радісно знімалися разом з ним на тлі плаката з обкладинкою.

— Забудь про нього, Єгоре, — сказала я. — Ти переміг.