Розділ «ЧАСТИНА III ТЕМНИЙ ЛІС»

— Ха! Ось бачиш, хлопче, нічого не сталося! Треба було укласти парі! — пролунав раптом голос Ши Цяна. Та Ши зловив попутку, під'їхав і знайшов його.

Ло Цзи відчув слабкість, наче з нього вийняли стрижень. Він опустився на ще теплий пісок. Лежати було приємно.

— Вірно, Та Ши. Тепер ми можемо жити, як хотіли. Все скінчено.

— Хлопче, я більше не буду допомагати тобі з штучками Відвернутого, — заявив Ши Цян на зворотному шляху. — Від цієї роботи розумом поїдеш. З тобою тільки що трапився черговий припадок.

— Сподіваюся, що так, — відповів Ло Цзи. Ще вчора в небі горіли зірки; а зараз крізь вікна автомобіля не розгледіти жодної. Лише чорна пустеля і нічне небо сходилися воєдино на горизонті. Перед автомобілем стелилася освітлена фарами ділянка дороги. Весь світ був як думки Ло Цзи: всюди чорним-чорно, і лише одна деталь виднілася приголомшливо чітко і ясно.

— А знаєш, можна запросто повернути твій зрушений дах на місце. Чжуан Янь і Сясю вже скоро розбудять. Втім, не знаю — не виключено, що через хвилювання пробудження відклали. Але навіть якщо і так, то ненадовго. Громадський порядок напевно незабаром відновлять. Часу, що залишився, вистачить на кілька поколінь. Ти ж начебто сказав, що тепер можеш жити, як звичайна людина?

— Завтра ж піду в Бюро імміграції пробуджених.

Слова Ши Цяна розцвіли яскравою квіткою у сірій пустелі розуму Ло Цзи. Можливо, зустріч з дружиною і донькою — його єдиний шанс на порятунок.

Але людству сподіватися не було на що.

Коли вони вже наблизилися до Нового Життя-5, Ши Цян різко загальмував.

— Щось не так. — Він вдивлявся крізь лобове скло. Ло Цзи простежив його погляд і помітив відблиски в небі. Внизу щось яскраво світилося, але через високі бархани уздовж дороги вони не бачили, що це таке. Джерело світла переміщалося і не було схоже на світло житлових кварталів.

Коли машина звернула з траси, перед ними постала дивна, незабутня картина. Вся ділянка пустелі між дорогою і Новим Життям-5 сяяла вогнями, наче море світлячків. Через мить Ло Цзи зрозумів, що це величезний натовп. Всі вони прибули з підземного міста, і світився їх одяг.

Коли машина під'їхала до натовпу ближче, люди стали прикривати очі долонями, захищаючись від світла фар. Ши Цян вимкнув фари. Перед автомобілем виросла дивна, багатобарвна людська стіна.

— Здається мені, вони на когось чекають. — Ши Цян кинув погляд на Ло Цзи. Той внутрішньо напружився. Ши Цян зупинив машину і наказав: — Залишайся всередині і не ворушись. Піду, дізнаюся.

Він вийшов з автомобіля і попрямував до натовпу. Кремезна постать Ши Цяна темним силуетом виділялася на тлі світлої стіни людей. Ло Цзи стежив, як той крокує до присутніх, обмінюється з ними кількома словами, обертається і йде назад.

— Виявляється, вони чекають на тебе. Іди. — Ши Цян сперся на дверцята машини. Помітивши вираз на обличчі Ло Цзи, він запевнив: — Заспокойся. Все нормально.

Ло Цзи виліз з машини і попрямував до натовпу. Він уже звик до електронного одягу сучасних людей, однак тут, в пустелі, йому здалося, що він йде назустріч Іншим. Але коли він підійшов ближче і розгледів їх обличчя, його серце забилося частіше.

Коли Ло Цзи вивели з анабіозу, в першу чергу він зрозумів, що у натовпу будь-якої епохи є своє особливе обличчя. Різниця була настільки очевидною, що не складало труднощів відрізнити сучасну людину від недавно розбудженого. Але Ло Цзи не міг збагнути, до якої епохи відносяться люди, які стояли перед ним. Їхні обличчя не підходили ні до сучасної епохи, ні до двадцять першого століття. Він мало не завмер на місці від страху; лише з довіри до Ши Цяна Ло Цзи продовжував невпевнено крокувати вперед.

Підійшовши ближче, він зупинився, тому що розгледів, які саме картинки прикрашають одяг присутніх.

Це були зображення Ло Цзи — фотографії і відеокліпи.