Розділ «ЧАСТИНА III ТЕМНИЙ ЛІС»

— Визнаю, що недооцінив можливості людства. Ви досягли неймовірних висот. Я бачив ваші досягнення, я вам вірю, і я також вірю, що перемога у війні дістанеться нам. Ця віра така міцна, ніби її запечатали нейронних сканером. Поразництво і ескапізм, дві ідеї двохсотлітньої давності, зараз викликають лише сміх. Однак, пане голово та панове депутати, я хотів би оголосити всьому світу, що неможливо змусити мене покаятися в скоєному.

— Гадаєте, що вам нема в чому каятися? — обурився делегат Азіатського флоту.

Хайнс випростався в кріслі:

— Мова не про те, чи є мені в чому каятися чи ні. Це просто фізично неможливо. Я скористався технологією запечатування розуму і наклав печатку на себе. Я вірю, що мій стратегічний план Відвернутого правильний від початку і до кінця.

Делегати в подиві перезирнулися. Навіть на обличчі Кейко Ямасукі, яка повернулась до чоловіка, з'явилося збентеження.

Хайнс посміхнувся їй і кивнув:

— Так, люба — якщо дозволиш мені так тебе називати. Лише таким чином я зміг знайти необхідну силу духу, щоб працювати над своїми задумами. Зараз я вірю, що все, що я зробив, правильне. Я вірю в це безумовно, навіть якщо віра суперечить фактам. Запечатування розуму перетворило мене в мого власного Бога — а у Бога не буває сумнівів.

— Ви будете так вважати, навіть коли в не такому вже далекому майбутньому трисоляріани складуть зброю перед могутністю землян? — В очах голови світилося не потрясіння, а цікавість.

Хайнс з серйозним виглядом кивнув:

— Я і тоді продовжу вірити у власну непогрішність. Всі елементи мого плану Відвернутого бездоганні. Звичайно, тепер, коли ситуація змінилася, моє життя перетвориться на муку. — Хайнс подивився на дружину: — Дорога, ти ж знаєш, одного разу я вже пройшов через подібні тортури — коли вірив, що вода отруйна.

— Давайте повернемося в наш час. — Голос делегата Північноамериканського флоту перекрив приглушений гул у залі. — Питання в тому, чи дожили "проштамповані" до наших днів. Все таки минуло більше ста сімдесяти років. Якщо така група або організація, щиро віруюча в поразку, існує, чому ж ніякі факти на те не вказують?

— Можливі два варіанти, — відповів делегат Європейського флоту. — Один полягає в тому, що апарати запечатування розуму давно вийшли з ладу, і це помилкова тривога…

Делегат Азіатського флоту підхопив його думку:

— Але є й інший варіант. Ніякі факти не вказують на існування "проштампованих" — ось це турбує найбільше.

Ло Цзи і Ши Цян гуляли по підземному місту серед тіней, що відкидалися колонами. Над ними, огинаючи споруди, пролітали автомобілі. Масиви окремих будівель звисали з гілок на зразок листя, тому на землі не було вулиць — лише відкрита територія, з якої то тут, то там піднімалися колони-стовбури.

Тут було чудово. Трав'яні галявини, гаї звичайних дерев і чисте повітря створювали враження доглянутого парку. Повз друзів поспішали у своїх справах городяни, в своїх сяючих одежах вони були схожі на світлячків. Ло Цзи вразив розвиток міської архітектури — тепер штовханина і шум перенеслися кудись високо в повітря, а внизу, на землі, панувала первозданна благодать. Тут не відчувалося навіть тіні війни; все навколо призначалося для відпочинку та розваг.

Вони не встигли відійти далеко, коли Ло Цзи почув приємний жіночий голос: "Ви не пан Ло Цзи?" Він озирнувся; голос виходив з інформаційного щита, встановленого в траві біля доріжки. З екрану на нього дивилася красива жінка в уніформі.

— Так, це я, — кивнув Ло Цзи.

— Вітаю. Я фінансовий консультант № 8065 універсальної системи банківського обслуговування. Ласкаво просимо в наше століття! А тепер я представлю ваш фінансовий звіт.

На екрані з'явилася таблиця.