Розділ «ЧАСТИНА II ЗАКЛИНАННЯ»

У салоні літака Гаранін звернувся до Рей Діаса:

— Поки я з вами, літаку ніщо не загрожує. Будь ласка, скажіть, де розміщена бомба, керована вашою "рукою мерця".

— Немає ніякої бомби. Взагалі ніякої. Я просто блефував, щоб накивати п'ятами. — Рей Діас зняв годинник і передав його Гараніну. — Це найпростіший передавач, зібраний з деталей мобілки "Моторола". І він не відстежує мій пульс. Я взагалі вимкнув його. Візьміть собі на пам'ять.

Обидва довго зберігали мовчання. Потім Гаранін зітхнув і запитав:

— Як же так вийшло? Передбачалося, що Відвернуті скористаються своїми правами проти Софоніємів і Трисоляріса. Але і Тайлер, і ви застосували їх проти людства.

— У цьому немає нічого дивного, — відповів Рей Діас. Він сидів біля ілюмінатора, насолоджуючись сонячним світлом. — На даний момент найсерйозніша загроза виживанню людства виходить від нього самого.

За шість годин літак приземлився на Карибському узбережжі, в міжнародному аеропорту Каракаса. Гаранін залишився в літаку, щоб повернутися на ньому в ООН.

Коли вони розлучалися, Рей Діас сказав:

— Не припиняйте проект "Відвернутих". Він — єдина надія в цій війні. У вас є два інших Відвернутих. Побажайте їм успіхів від мого імені.

— Я з ними вже не побачуся, — розхвилювавшись, відповів Гаранін. Коли Рей Діас вийшов з літака, залишивши Гараніна на самоті, той був у сльозах.

Небо над Каракасом було таким чистим, як і над Нью-Йорком. Рей Діас зійшов зі сходів і вдихнув знайоме тропічне повітря; потім він встав на коліна і поцілував землю своєї батьківщини. Під охороною великого контингенту військової поліції його кортеж проїхав в місто. Після півгодинної поїздки по гірському серпантину вони в'їхали в столицю і попрямували в центр, до площі Болівара. Рей Діас вийшов з автомобіля біля статуї Симона Болівара і забрався на постамент. Над ним, на коні і в латах, височів великий герой, який переміг Іспанію і намагався заснувати в Південній Америці об'єднану республіку Великої Колумбії. Перед статуєю під променями сонця вирувало людське море; його хвилі насилу стримували військові і поліцейські. Солдатам довелося стріляти в повітря, але натовп людей незабаром прорвав оточення і рвонув назустріч живому Болівару, що стояв в ногах статуї.

Рей Діас простяг руки до неба. Розчулившись, зі сльозами на очах, він закричав:

— О мій народе!

Перший камінь, кинутий його народом, вдарив його по лівій долоні; другий потрапив в груди, третій розбив лоба і дивом не позбавив свідомості. А потім на нього обрушилася злива каміння. Незабаром його мертве тіло було поховано під їх купою. Останній удар нанесла Відвернутому Рей Діасу якась стара. Насилу дотягнувши кругляк до трупа, вона прокричала: "Злодій! Ти б убив всіх нас! Там міг бути мій онук! Ти б убив мого внука!" — а потім з усієї сили, що залишалася в її тремтячих руках, опустила кругляк на розколотий череп Рей Діаса, який виглядав з-під купи каміння.

* * *

Час неможливо зупинити. Його лезо нечутно ріже і м'яке, і тверде. Ніщо не здатне навіть на найкоротшу мить зупинити його рух; але хід часу змінює все на світі.

Чан Вейс вийшов у відставку незабаром після випробувань на Меркурії. Виступаючи перед журналістами в останній раз, він зізнався, що не вірить в перемогу. Але це не вплинуло на високу оцінку історією його служби на посаді першого командувача космічними силами. Багаторічне навантаження підірвало його здоров'я, і він помер у віці 68 років. Генерал зберіг ясність розуму до останньої хвилини життя; він часто згадував Чжан Бейхая.

Відслуживши другий термін на посту Генерального секретаря, Сей придумала і організувала проект "Пам'ять людства". Метою проекту був широкомасштабний збір інформації про культуру людства і пов'язаних з нею предметів. Пізніше передбачалося запустити зібрані матеріали в космос. Головною частиною проекту був "Щоденник людини" — спеціальний веб-сайт на Інтернеті. На ньому мільйони людей могли документувати своє повсякденне життя текстом або фотознімками. З плином часу на "Щоденнику людини" зареєструвалися два мільярди відвідувачів, і він став найбільшим архівом даних на Інтернеті. Пізніше СОП вирішив що проект "Пам'ять людства" потурає поразництву і прийняв резолюцію про його закриття. Його навіть прирівняли до ескапізму. Але Сей продовжувала роботу над проектом аж до своєї смерті у віці вісімдесяти чотирьох років.

Вийшовши у відставку, Гаранін і Кент оселилися в Саду Едема в північній Європі — там, де Ло Цзи провів п'ять років. З тих пір їх ніхто не бачив, і ніхто не знає, коли вони закінчили свої дні. Але відомо, що вони прожили довге життя. Дехто стверджує, що обом перевалило за сотню років, перш ніж вони померли природною смертю.