Розділ «ЧАСТИНА II ЗАКЛИНАННЯ»

— Джентльмени, я радий назавжди залишити вашу компанію. Я втратив тут два десятки років, і ніхто мене тут не розуміє. Я хочу повернутися в свою країну, до свого народу. Так, в свою країну і до свого народу. Я по ньому скучив.

На загальний подив, в очах цього великого, сильного чоловіка заблищали сльози. Нарешті він вимовив:

— Я хочу повернутися на батьківщину, і це не частина плану.

Вийшовши з будівлі Генеральної асамблеї ООН, Рей Діас розпростер руки і з насолодою вигукнув:

— Привіт сонце!

Алергія на Сонце, що переслідувала його впродовж двох десятиліть, безслідно зникла.

Літак Рей Діаса піднявся в повітря і полетів над широчінню Атлантичного океану.

У салоні літака Гаранін звернувся до Рей Діаса:

— Поки я з вами, літаку ніщо не загрожує. Будь ласка, скажіть, де розміщена бомба, керована вашою "рукою мерця".

— Немає ніякої бомби. Взагалі ніякої. Я просто блефував, щоб накивати п'ятами. — Рей Діас зняв годинник і передав його Гараніну. — Це найпростіший передавач, зібраний з деталей мобілки "Моторола". І він не відстежує мій пульс. Я взагалі вимкнув його. Візьміть собі на пам'ять.

Обидва довго зберігали мовчання. Потім Гаранін зітхнув і запитав:

— Як же так вийшло? Передбачалося, що Відвернуті скористаються своїми правами проти Софоніємів і Трисоляріса. Але і Тайлер, і ви застосували їх проти людства.

— У цьому немає нічого дивного, — відповів Рей Діас. Він сидів біля ілюмінатора, насолоджуючись сонячним світлом. — На даний момент найсерйозніша загроза виживанню людства виходить від нього самого.

За шість годин літак приземлився на Карибському узбережжі, в міжнародному аеропорту Каракаса. Гаранін залишився в літаку, щоб повернутися на ньому в ООН.

Коли вони розлучалися, Рей Діас сказав:

— Не припиняйте проект "Відвернутих". Він — єдина надія в цій війні. У вас є два інших Відвернутих. Побажайте їм успіхів від мого імені.

— Я з ними вже не побачуся, — розхвилювавшись, відповів Гаранін. Коли Рей Діас вийшов з літака, залишивши Гараніна на самоті, той був у сльозах.

Небо над Каракасом було таким чистим, як і над Нью-Йорком. Рей Діас зійшов зі сходів і вдихнув знайоме тропічне повітря; потім він встав на коліна і поцілував землю своєї батьківщини. Під охороною великого контингенту військової поліції його кортеж проїхав в місто. Після півгодинної поїздки по гірському серпантину вони в'їхали в столицю і попрямували в центр, до площі Болівара. Рей Діас вийшов з автомобіля біля статуї Симона Болівара і забрався на постамент. Над ним, на коні і в латах, височів великий герой, який переміг Іспанію і намагався заснувати в Південній Америці об'єднану республіку Великої Колумбії. Перед статуєю під променями сонця вирувало людське море; його хвилі насилу стримували військові і поліцейські. Солдатам довелося стріляти в повітря, але натовп людей незабаром прорвав оточення і рвонув назустріч живому Болівару, що стояв в ногах статуї.

Рей Діас простяг руки до неба. Розчулившись, зі сльозами на очах, він закричав:

— О мій народе!