Розділ «ЧАСТИНА I ВІДВЕРНУТІ»

За наполяганням Бай Жун він прочитав всі її книги. Він не сказав би, що вони йому сподобалися, але, по крайній мірі, вони не були такі неприємні, як інші книги цього жанру, які йому траплялося гортати. У неї був хороший стиль — на відміну від інших авторів, вона писала просто і ясно. Але зміст залишав бажати кращого. Читання її романів можна було порівняти з розгляданням крапель роси на траві. Кожна крапля була чистою і прозорою, але вони різнилися між собою тільки тим, як вони заломлюють і відбивають світло, котяться по листю, об'єднуються в одну при зіткненні і розпадаються, поки не випаруються безслідно через кілька годин після сходу сонця. Кожен раз, читаючи її чергову книгу, Ло Цзи задавався питанням: "На які кошти живуть всі ці люди, якщо вони поглинені любов'ю двадцять чотири години на добу?"

— Ти вважаєш, що любов, про яку ти пишеш, існує в реальному світі? — запитав він одного разу.

— Так я так думаю.

— Ти бачила таке, або це сталося з тобою?

Бай Жун обняла його за шию:

— Так чи інакше, я говорю, що вона існує,- загадково прошепотіла вона йому в вухо.

Часом він пропонував їй сюжети для романів, над якими вона працювала; іноді навіть допомагав їй в вичитуванні.

— Схоже, ти талановитіший за мене, — зізналася вона одного разу. — Ти працюєш не над сюжетом, а над героєм, а це найскладніше. Кожна твоя поправка додає характерам жвавості. У тебе видатний талант до створення літературних персонажів.

— Ти мабуть жартуєш. Я ж астроном!

— Не забувай, що Ван Сяобо [13] вивчав математику.

У минулому році вона попросила його про незвичайний подарунок до дня народження:

— Ти не міг би написати для мене роман?

— Цілий роман?

— Ну хоча б повість на п'ятдесят тисяч знаків.

— З тобою в якості головної героїні?

— Ні. Я якось була на дуже цікавій виставці картин. Художники-чоловіки малювали найпрекрасніших жінок, яких могли собі уявити. Ось такою і повинна бути головна героїня твоєї повісті. Забудь про реальність, створи ангела — ідеальну жінку, якою ти собі її уявляєш.

Він до цих пір так і не зрозумів, що стояло за цим проханням. Можливо, вона сама не розуміла цього. Зараз йому здавалося, що її настрій в ті дні був сумішшю лукавства і байдужості.

Він приступив до створення персонажу. Спочатку уявив собі її обличчя, потім одяг, продумав навколишнє оточення і людей. На закінчення він оживив її — помістив в цю обстановку, дозволив рухатися і говорити. Але незабаром робота його втомила, і він розповів Бай Жун про труднощі, з якими зіткнувся.

— Вона подібна на маріонетку. Кожне її слово, кожна дія запрограмовані; в ній немає жодної іскри життя.

— Ти не так підходиш до справи, — відповіла Бай Жун. — Ти пишеш твір, а не створюєш літературного героя. Те, що герой робить за десять хвилин, може бути відображенням десятка років його життєвого досвіду. Не можна обмежуватися тільки сюжетом повісті — необхідно уявити собі все життя твоєї героїні. Те, що ти потім опишеш словами на папері, буде лише вершиною цього айсберга.