Розділ «ЧАСТИНА I ВІДВЕРНУТІ»

— Ти цікавився, яким з твоїх слів я вірю. Ось цим. Я чула їх від тебе і раніше. Такий вже ти чоловік.

І тому вона вирішила його кинути? Він не хотів питати, побоюючись скандалу; але вона, немов читаючи думки, пояснила:

— Я теж така людина. Дратує бачити свої риси в інших людях.

— Особливо в інших людях протилежної статі, - кивнув Ло Цзи.

— Але якщо ти маєш потребу у виправданні, то це цілком відповідальна поведінка.

— Яка поведінка? Не мати дітей? Звичайно. — Ло Цзи вказав виделкою на людей навколо, які обговорювали зміни в економіці. — Чи знаєш ти, яке життя уготована їхнім нащадкам? Вони цілими днями будуть працювати у доках — космічних доках — а потім з пустими животами вистоювати чергу в їдальні з підносами в руках в очікуванні ополоника рідкої каші… Після чого до них будуть кричати: "Ти потрібен Дядькові Сему!"… ах ні, це буде "Ти потрібен Землі" — і вперед, шукай слави на військовій службі.

— Твій опис більше підходить до покоління Судного дня.

— Піти на пенсію і зустріти кінець світу. Як сумно. Крім того, дідусі та бабусі останнього покоління напевно будуть голодувати. Але навіть таке майбутнє малоймовірне. Подумай про впертість землян. Закладаюся, що вони будуть чинити опір до кінця. Так що питання лише в тому, яким саме чином вони врешті-решт відкинуть копита.

Поснідавши, вони вийшли з готелю в теплі обійми ранкового сонця. Повітря п'янило своєю солодкістю.

— Мені треба навчитися жити. Шкода буде, якщо так і не навчуся, — сказав Ло Цзи, розглядаючи пробігаючі повз них автомобілі.

— Нам не судилося цьому навчитися, — відповіла вона, виглядаючи таксі.

— Тоді… - Ло Цзи запитально подивився на неї. Мабуть, йому не знадобиться згадувати її ім'я.

— Прощай. — Вона кивнула; потім вони потиснули руки і коротко поцілувалися…

— Можливо, ще зустрінемося. — Він пошкодував про ці слова, як тільки вимовив їх. До сих пір все йшло чудово, навіщо ризикувати скандалом? Але хвилюватися було не варто.

— Навряд чи. — Вона швидко повернулася, і сумка на її плечі хвацько описала в повітрі півколо. Пізніше ця деталь неодноразово спливала в його пам'яті; він намагався зрозуміти, чи був цей рух навмисним. Це була примітна сумка LV; він і раніше неодноразово помічав цей рух у своєї безіменної подружки: коли та різко поверталася, сумка здійснювала фігури вищого пілотажу нібито сама собою. Але на цей раз злощасний аксесуар полетів прямо йому в обличчя. Намагаючись ухилитися, Ло Цзи відступив на крок назад, спіткнувся об пожежний гідрант і впав навзнак.

Падіння врятувало йому життя.

В цей час на дорозі прямо перед ними дві машини зіткнулися лоб в лоб; не встиг затихнути звук удару, як ще один автомобіль — "Фольксваген-Поло" — різко звернув, щоб об'їхати аварію, і понісся туди, де стояла пара. Впавши, Ло Цзи успішно уникнув зіткнення; лише передній бампер "фольксвагена" зачепив його ногу — ту, що була в повітрі. Поштовх розвернув упалого Ло на дев'яносто градусів, обличчям до багажника машини. Він не чув глухого удару, але побачив, як тіло жінки перелетіло через дах автомобіля, звалилося на дорогу, немов ганчір'яна лялька, і покотилося по землі, залишаючи кривавий слід… Здавалося, ніби цей слід раптово наповнився якимсь глибоким змістом. Ло Цзи впорався з поглядом на жахливий символ і нарешті згадав її ім'я.

Невістка Чжан Юаньчао ось-ось повинна була народити. Її відвезли в пологову палату. Інша сім'я зібралася в кімнаті очікування. Там був телевізор, який показував, як правильно доглядати за породіллею і за новонародженим. Від усієї обстановки на Чжан Юаньчао віяло такими теплом і добротою, з якими він до сих пір не зустрічався. Це були залишки комфорту зникаючого Золотого століття, яке роз'їдалося глибокою наростаючою кризою.

Увійшов Ян Цзіньвень. Першою думкою Чжан Юаньчао було, що він скористається шансом поправити їх відносини. Але вираз на обличчі Ян Цзіньвеня сказав йому, що справа в іншому. Без єдиного слова вітання Ян Цзіньвень вивів його з кімнати очікування в коридор і запитав:

— Ти й справді купив акції фонду Виходу?